Дитина підросла до того, щоби мати лук. Вже якийсь час я стримувався, не купуючи якогось іграшкового, бо волію пропонувати навіть для забави справжні інструменти, а не імітатори. Ще й думав собі, що лучок варто зробити самому: знайти відповідну паличку, припасувати тятиву, натягнути-вигнути, тоді підібрати принагідні стріли… Аж тут трафився цілком непоганий пластиковий, якоїсь татарської форми.
Кільканадцять хвилин ми потратили на те, щоби навчитися стріляти, не дуже цілитися, а випускати стріли. За цей час я намагався передати розбурханій дитині, перед якою відкрилися такі незбагненні можливості, основи правильної геометрії кутів хребта, руки, ліктя, пальців, лука, стріли, тятиви для шляхетного стріляння. Щось йому вдалося схопити. Але вже невдовзі він стріляв по-своєму, як дикун на коні, і при цьому виходило дуже ефективно і естетично, пише Тарас Прохасько на “Збручі”.
Потім я мусив показати молодій касирці повідомлення на своєму телефоні. Вона взяла його в свої руки, читала, заки екран не згас, а тоді почала гладити мою «жабку» пальцем, не зважаючи на то, що там було повно кнопок. Вона навіть не подумала про них, не те, щоби не зорієнтувалася, котру натискати. Маска, окуляри і рукавички додавали краси ситуації, виглядало на лабораторні дослідження архаїчних артефактів. Відразу нагадалися досліди, що ілюструють обнімальний рефлекс: якщо декапітовану жабу погладити по животі, лапки будуть ворушитися так, щоби когось обняти.
Отож. Весь життєпис кожного можна подати у вигляді піктографічної таблиці складних рухів, які ця особа використовувала. В такому разі доля – це ті обов’язкові рухи, котрих не можеш уникнути, які довелося опанувати. Талантами є вроджені схильності до певних рухів. А покликанням – віднаходження тих рухів, до яких призначений. Натомість інтелект полягає у спроможності опанувати рухами, до яких не надто придатний. Артистизм – це здатність вживатися у не свої рухи. Тиранія є забороною вільної тілесної кінетики. І так далі. Бо і професіоналізм, і пам’ять, і ностальгію, і близькість, і покарання, і амнезію можна вимірювати через асортимент рухів і стосунки з ними.
Часом для того, щоби щось дуже сильно уявити, потрібно зробити один специфічний рух. Врешті вся історія людства є еволюцією зародження, вироблення, поширення, проминання, відмирання і забування типових рухів. Які можуть бути або формою самовираження, або виявом контакту, або механізмом взаємодії з рельєфом і предметами.
Останнім часом величезною рідкістю в наших містах стали чоловіки, які сидять навпочіпки, спираючись на зігріті сонцем стіни. Цей рух залишився десь у минулому – так само, як різні штуки із сірниками і чорнильними ручками, як пробування на густину води у балії після влитої порції вареного крохмалю.
Натомість із швидкістю вірусного відтворення приживається щось нове і неочікуване. Протирання рук, поправляння маски, інтуїтивне чуття дистанції навіть з тими, кому нема підстав не довіряти. Інакше рухається око. Вже не так часто бачить простягнуту руку, в яку треба попасти своєю. Виробилася ціла система помахів вітання: від зігування до легкого підняття кисті на рівні опущеної руки. Якийсь час ці жести будуть жити навіть після визначеного часу необхідності. А потім відійдуть і забудуться, як і мільйони інших історичних рухів. Щоправда, увійдуть в історію для уважних дослідників.
Правдоподібно у співкоординації чуттів, відчуттів, ділянок мозку і специфічної конфігурації частин тіла – що власне є певним рухом – закладене якесь реле насолоди. Коли рух вдався, коли вирвався мимоволі, коли склалося точно так, як подумав, або вдатні рухи кайфово розгортаються без жодного втручання зафіксованої думки. І коли твої реальні рухи мають мінімальне розходження між тим, як ти собі їх уявляєш, і тим, якими їх бачать і запам’ятовують свідки.
В кожному разі найголовніше у моїй педагогіці – це відкриття, дарування, підтримування рухів. Вільний доступ. Здається, у тому заховане щастя дитячості, дитинства, дорослішання. От тому я й купив той недолугий лук.
