Від найраннішого дитинства я супроводжував бабців і тіток під час їхніх візитів до різних родичів і знайомих. Переважно там не було чим зайнятися дитині, тож я годинами сидів і спостерігав. Не так дослуховувався до таємничих розмов, як розглядав інтер’єри, вивчаючи усі деталі і закономірності закритих просторів. Підлоги, меблі, картини, начиння, музичні інструменти, тканини. Також вікна та інші джерела світла. Також прорізи дверей, які з’єднували простір з простором. І все це на тлі запахів, які виділяли ті чи інші предмети.
А передовсім – звуки: від потріскування паркету до можливості звукових інвазій через більшу або меншу інтенсивність руху повітря серед різних фактур. Ще мені було цікаво, як голоси можуть тонко варіюватися залежно від того, в якому закутку простору і що робить його носій. Це була добра школа, пише Тарас Прохасько на “Збручі”.
Вже через кілька років, все ще дитиною, я полюбив заглядати з вулиці у доступні вікна, тобто ніколи не намагався побачити щось спеціально, але завжди не пропускав нагоди роздивитися те, що не приховували. Особливим призом були моменти, коли в освітлених неприкритих заслонами кімнатах відбувалися якісь примітивні побутові сценки. Тоді, уважно оцінивши простір кімнати і предмети, які в ньому перебували, збадавши візуально персонажів, визначивши їхній вік, конституцію, заможність і освіченість, приблизну історію формування саме такого інтер’єру, я намагався уявити не тільки їхні голоси та інтонації, але й – не перестаючи слідкувати за рухами, жестами, мімікою і рухом губ – вгадати їхні діалоги або принаймні причину виразної мовчанки.
Ще пізніше я зробив певний поворот всередину себе. Тоді полюбив виходити в сад (якщо це було в гірській хаті) або на балькон, з якого видно кімнати, чи на сходи, з яких можна заглядати до кухні, щоби вдивитися в те, як виглядає моє житло, дім іззовні. Розглядаючи взаємне розміщення того, що було видно, намагався не згадувати себе всередині, а оживити когось іншого, хто мусив би рухатися у моєму просторі за параметрами, цим простором заданими.
А далі ціле своє життя я не переставав зауважувати особливості кожного помешкання, в якому опинявся. Укладаючи собі таким чином довжелезний варіативний ряд з того, якими взагалі можуть бути помешкання. Добре розуміючи, що ці знання зовсім не є конструктивними, тому що ніщо, що чарує або подобається у іншому житлі, не може бути механістично перенесене до твого. Що контакти з різними домами – як доторки до людей. І ці люди можуть бути любленими, дорогими, близькими, цікавими, приємними, неприємними, огидними, бридкими, невиразними, гнітючими… Але вони не є тобою і тобі не підпорядковані, і не заради тебе є такими. Ти маєш тільки доторки і свою адекватну нору. Такі (це діалектизм, але гарно звучить) добра школа.
П’ятнадцять років тому у мене з’явився мобільний телефон. Вже через кілька тижнів я зауважив, наскільки він може бути інструментом для перебування у умовній радіоп’єсі. Як багато різних додаткових звуків потрапляє у ефір і як по-різному може звучати людина, залежно від того, де вона перебуває і що робить під час сеансу телефонного зв’язку. З часом телефони ставали все досконалішими і чутливішими, а периферійні звуки щораз виразнішими.
І от тепер колишні студії приміщень виявилися чудесним підґрунтям для захоплюючого трюку. Не треба ніякого відеозв’язку. Все відбувається на рівні впійманих асоціацій. Розмовляючи із кимось, кого і чиї обставини хоч трохи знаю, чий простір і звички пам’ятаю, переглядаю цю сцену, як колись, заглядаючи у вікна. Все вдається навіть краще, бо звук є ліпшою основою для творення зображення, ніж зображення для звуку. Досить лиш згадувати, що там є, і пам’ятати, як воно може звучати. (О, ще в ліжку, голова зігнута вперед, ковток кави, тепер кілька кроків до вікна, там пси і діти, і птахи, далі двері до лазнички, голова зігнута на лівий бік, ключі, обцаси, сходи, вихід на подвір’я, той тип бруківки, дуже сухо, підошви труться до порохів і так далі, най не кажу).
Останні тижні хатніх звуків набагато більше. Попередні знання домівок проявляють почуту реальність глибше. Аж до реконструкції запаху.
