Помилки вчителів математики та географії на онлайн-уроках минулого тижня дали очікуваний результат – меми, жарти й глузливі пости у соцмережах. Переважно йшлося про слабкість української системи освіти, непідготовленість вчителів, проблеми з програмами, а також про недолугість самої ініціативи школи онлайн.
Та я не згідний з такою позицією і вважаю, що карантин є класною нагодою для системи освіти виправити суттєвіші помилки, стати кращою і ось чому, пише професор Максим Карпаш у Репортері.
Просто співставив розклад уроків для 10 класу в режимі онлайн з типовою програмою для 10 класу, яку легко знайти на сайті Міністерства освіти і науки України. Виявилось, що ряд предметів просто «випали» з розкладу, а більшість ключових предметів, звісно, залишились. Хто ж виявився серед аутсайдерів? Прошу перелік: «Громадянська освіта», «Захист Вітчизни», «Мистецтво», «Правознавство», «Технології», «Інформатика», «Зарубіжна література».
Отже, життєві обставини самі змусили нас обирати предмети, без яких точно не обійтися жодному школяреві. І залишили решту як вибіркові – кожен може сам обирати, який з предметів йому треба вивчати додатково, якщо взагалі потрібно. Життя змусило нас перейти до вибірковості дисциплін у школах, як це вже стало нормою в університетах від 2015 року. В країнах з успішними шкільними системами так заведено давно – є перелік предметів, які є обов’язковими, і так звані вибіркові предмети – їх на кожен семестр обирає сам школяр. Вигоди від такої вибірковості 1-2 чи більше предметів є очевидними, а головне – пробуджують інтерес до навчання у всіх учасників освітнього процесу.
Перейдемо до розбору аутсайдерів і їх для себе я поділив на умовні дві групи – вибірковість перших підтримую, а інших – ні.
Перша група. Справи з «Громадянською освітою» та «Захистом Вітчизни» більш-менш зрозумілі – якщо батьки чи суспільство не дадуть базового розуміння цих тем, школа тут безсила. «Зарубіжна література» – цілком очікувано «випала» з огляду на наявність «Української літератури»: та чи можна відділити українську літературу від світової або уявити світову без української – це мав би бути один предмет, як на мене. «Мистецтво» – типовий кандидат у «вибіркові» предмети, адже успіх дуже залежатиме не стільки від змісту, скільки від стилю роботи викладача. Це ж стосується і предмету «Технології».
Тепер групка з двох предметів, які не можна так просто пропускати. «Правознавство» – якщо добре не пояснити базові речі про державний устрій, права та обов’язки громадян і держави, механізмів функціонування системи можна не сподіватись на «Громадянську освіту» й «Захист Вітчизни».
Але найбільш не заслужений «аутсайдер» – «Інформатика». Довелось навіть переглянути освітній стандарт цього предмету: там уже немає архаїчних «бейсіка» чи «фортрану», він достатньо всебічний і сучасний. Знання з тем, які в ньому виписані, є критично важливими у добу інформаційного суспільства.
Впевнений, що схожа ситуація буде й для інших років навчання. Тепер питання, чи зробимо ми правильні висновки із цього «карантинного» експерименту і перейдемо до вибірковості дисциплін у школах. Під «ми» я маю увазі усіх учасників освітнього процесу – учнів, вчителів, батьків, Міністерство та департаменти освіти.
А на завершення хочу повернутися до прикрих випадків з помилками вчителів. Наразі це можна розцінити як свідчення браку ресурсів на підготовку до таких трансляцій – браку часу на підготовку, технічних можливостей, монтажу та перевірки. Та без помилок не варто очікувати й розвитку, якого нам так бракує. Систему можна оцінити за її реакціями на помилки, а не за фактом їх простої наявності.
