Цього тижня «Репортер» відзначає зразкового івано-франківського двірника Марію Борковську. За сумлінну працю. Днями мешканці вулиці Української, яку вона прибирає, написали для неї лист подяки. Погодьтеся, таке в нас буває нечасто.

Їй було тільки тридцять. Вона десять років чекала тієї миті, коли стане мамою. Врешті завагітніла. Світилася від щастя. Казала сестрі, що хоче мати багато діток і тому відмовиться від кесаревого, якщо запропонують. Та не пропонували. Сьогодні її рідні вже не мають сили ані говорити, ані плакати про те, що робили і чого не зробили лікарі.

Торік я вже писав до вашої редакції, аби компетентні керівники міста та області відповіли: коли повернуть історично-рідну назву Станіславу? Надруковано не було, як і відповіді. Але була піднята дискусія, з котрої ясно, що не всі згодні з поверненням рідної назви та рідної історії. Ганебно, але факт.

І я скажу, хто ти. Так можна інтерпретувати відомий вислів. Збираними скарбами можуть бути і традиційні марки чи значки, ордени-медалі, спортивна атрибутика чи сірникові коробки. А що нині колекціонують прикарпатці?

На міському озері Івано-Франківська відбулася неординарна спортивна подія. Студентський мер Віталій Мерінов разом зі своїми активістами організував змагання із зимового плавання. Участь взяли 17 чоловік. Вони змагалися у швидкості на дистанції 20 метрів. Переможцем запливів став Назар Царевич, за ним на п’єдесталі розташувалися Альберт Браун і Василь Спроцюк.Цьогорічні змагання відбулися вже вдруге. Минулого року також переміг Царевич. А нинішні старти запам’яталися участю єдиної дівчини – Мар’яни Яцкевич.

Цього номера відзначаємо відому українську літераторку. За талант і стійкість. Адже протягом останнього місяця про неї, з «люб’язної» подачі української міліції, багато говорили та писали не тільки в Україні, а й у світі. Міліціонери розшукували її у видавництві та на квартирі, її книгу «Вирвані сторінки з автобіографії» намагалися вилучити з продажу. Таке буває в Україні.

Цього разу «Репортер» вирішив відзначити івано-франківського митця, котрий своєю недавньою фотосесією накликав на себе гнів комітету з питань захисту моралі. Щоправда, американського. Так, адміністрація соціальної мережі Facebook оперативно видалила альбом з дещо відвертими фотографіями, які Шпук зробив в одній із франківських лазень на свято Йордана.

Цього номера ми відзначаємо нашого європейсько-прикарпатського літератора. За позицію. Нещодавно в інтерв’ю німецькій газеті Frankfurter Rundschau Андрухович вкотре розкритикував нинішню українську владу та поділився з Європою власним песимізмом.

Світланка — повна сирота. Дівчинка розповідає про це з такою дитячою невимушеністю, що мимоволі задумуєшся: а чи розуміє вона значення сказаної фрази? Її оченята сповнені позитиву, а усмішка не сходить з обличчя. Вона радіє, що їй, такій маленькій, приділили увагу, поцікавились її думкою. Світланці — дев’ять років і понад усе їй подобається малювати. Радіє дитина і тому, що в приміщенні сиротинця багато місця. Вона — одна з перших, хто поселиться у цій будівлі…

Так сталося, що цього тижня до ювілейного числа «Репортера» журналісти газети отримали завдання написати колонки. І зробит и це треба було не тоді, коли з’явиться натхнення чи коли збагнеш, про що ж писати у тій колонці. Видати її треба було не пізніше вівторка. Ось чому слово редактора «треба» прозвучало як вирок. Що ж, шановні читачі, познайомимося ближче, зрештою, нечасто випадає нагода просто написати, що думаєш.

Цього тижня «Репортер» відзначає переможницю конкурсу краси «Міс Україна Всесвіт-2011» – 22-річну Олесю Стефанко. Звісно, за красу, перемогу, а також за прикарпатські корені. Наші – найкращі.

Івано-франківські медики стали переможцями всеукраїнського фестивалю мистецтв «Ліра Гіппократа». Його учасниками були близько сотні медиків та студентів медичних навчальних закладів з усієї України.

Цього номера – жінка-підприємець, яка не схотіла мовчати. Українські жінки взагалі мовчать не часто, а під загрозою остаточного прийняття Податкового кодексу вони, виявляється, можуть видавати просто захоплюючі спічі.

Кінець осені, сонячний теплий день, діловиті горобці викльовують чергові смачні крихти на асфальті, по двору йдуть дідусь і бабуся. Обом років за вісімдесят. Пересуваються ледве-ледве, старенька з палицею, спирається на неї дуже важко, кожен крок – маленька перемога.– Нічого, Наталочко, нічого, миленька, – примовляє дідусь. – Раз крочок – два крочок, ми з тобою ще ого-го, ми з тобою молодці!

Певно, кожен із нас, хоча б раз у житті опинявся у місці, де почувався не надто комфортно. Здається, причин ніяких немає, а по шкірі раптом починають повзати мурахи, весь час хочеться оглянутися через плече, відчувається присутність когось чи чогось іншого. У народі такі місця називають «недобрими», а історій про те, як вони отримали свою холодну енергетику, можна почути безліч.