Надія Шегда  «Трамвай», «Берег ріки», «Пустельник», «Нехай і холод, і вітри»… Пісні акапельного колективу зі Львова «Пікардійська терція» знають і в Україні, і далеко за її межами. Їх співають. Зала, на сцену якої виходить чоловічий секстет, завжди переповнена.

Володимир Єшкілєв У видавництві «Тіповіт» побачила світ нова книжка критика і письменника Євгена Барана «У полоні стереотипів та інші есеї». У книжці вміщено 79 текстів: есе, літературні портрети, замальовки. Здебільшого це — авторські колонки Євгена у місцевій періодиці. Читані окремо, вони не справляли цілісної картини, але зібрані у книжку створили певну симфонію настроїв письменника. На сторінках книги він разом зі своїми рідними, друзями і своїм народом переживає дні, тижні, місяці першої декади двадцять першого століття — химерні часи зміни епох, коли, здавалося б, устояні, окреслені і зрозумілі речі раптом втрачають чіткість контурів і з’єднуються із загальним потоком невизначеності.

Надія Шегда  Івано-Франківськ уже звик до короткометражного кіно. Пофестивалити, як виявляється, можна і в арт‑кафе «Химера». А якщо з’являється бажання організувати квест за спонсорські кошти — немає проблем. Цього разу змагання влаштували за підтримки представництва фонду імені Генріха Бьолля в Україні.

Закриття театрального сезону в обласному театрі ляльок відбулося 21 червня. Проте 3 липня переповнена зала відкрила для себе щемливу єврейську історію Надія Шегда Всю свою багатовікову історію ляльковий театр був мистецтвом і насолодою для дорослих. Проте у радянські часи акценти невиправдано змінилися, і нині все виглядає так: де лялька, там театр для дітей. Проте час розставляє все на свої місця, і сучасні режисери все ж таки вирішили взятися за повернення до лялькового театру дорослого глядача.Таке відродження успішно розпочалося і у франківському академічному театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки. Третя вистава для дорослого глядача, яку лялькарі подарували містові, – «Скрипаль на даху» за твором Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник».

Надія Шегда Недільного вечора на франківській стометрівці зупинялися перехожі. Молодь. Батьки з дітками. Найменші, до речі, дуже часто першими реагували на звуки скрипки, контрабасу, альта і вмовляли тата чи маму спинитися – послухати. Потім дитина з радістю бігла до футляру, щоб виконати почесну місію – вкинути у «велетенський гаманець» якогось гроша. А грали на «сотці» люди серйозні…

Надія Шегда У суботу, 4 червня, навпроти культурно-мистецького центру «Є» під запальні звуки латиноамериканської програми танцювали ті, кому від 18 до 30. Молодші вправлялися в сучасних танцях. Ну а ті, хто не насмілювався перейти бар’єр публічності чи ніяковості, спостерігали з відчутним захопленням.

Надія Шегда Зважаючи на те, скільки люду було на виставах івано-франківського облмуздрамтеатру впродовж останнього театрального сезону і яких рейтингів за відвідуваністю сягли окремі постановки, можемо стверджувати — рівень нашого театру задовольняє будь-які смаки.

Надія Шегда У четвер, 25 червня, в культурно-мистецькому центрі «Є» на зустрічі з франківцями Галина Вдовиченко — журналістка, письменниця, авторка роману «Пів’яблука» — розповідала про себе, своє «друге дихання» і дуже важливий момент самореалізації.

Надія Шегда «Якщо хочеш передати, що сонце освітило сосну, треба намалювати так, ніби та сосна аж загорілася», — каже молодий художник Василь Різничук, вказуючи на свої перші пленерні роботи. У четвер, 25 червня, в малій залі Івано-Франківського художнього музею відкрилася перша пленерова виставка молодих художників — Мар’яна Кочкодана, Назара Костіва, Василя Кузенка, Василя Різничука, Владислава Симчича.

Надія Шегда Його ім’я принесло косівському селу Кобаки славу та гордість. Енергетика його слова лягла на сторінки книг, у яких сьогодні можемо віднайти історії з життя покутського краю, пізнати місцеві діалекти, відчути смак тих часів. Завдяки йому ми знаємо, що таке прикарпатський фольклор кінця XIX століття.При в’їзді до Кобак питаємо трьох місцевих підлітків – хто такий Марко Черемшина? Знають. Одразу вказують, де знаходиться хата-музей письменника і пам’ятник, відкритий до століття від дня його народження.

Надія Шегда Виставку харківської художниці Олени Калашникової «Нині. Потім…і завжди» в івано-франківському художньому музеї можна назвати свідченням потреби висловитись про особисте мовою живопису. За її словами, ці картини – «результат творчих вибухів». Каже, що колір – один із найсильніших емоційних чинників, і оскільки в природі чорного немає взагалі, то й ми не повинні навколо себе створювати темінь. «На відміну від вовків, які бачать усе лише в сірих тонах, нехай і в неймовірній кількості відтінків, ми бачимо світ у кольорі, – каже Калашникова. – Тим паче, колір впливає на наш емоційний стан».

Чого не вистачає музейникам України? Як можна зробити музей цікавим, рентабельним, успішним? Щоб відповісти на ці та інші запитання, на Івано-Франківщині у травні минулого року розпочався проект «Музейне коло Прикарпаття».

Надія Шегда Коли бачиш гру актора та режисера облмуздрамтеатру Андрія Кирильчука у виставі «Стриптиз у відкритому морі», то думається, що сцена – його життя. Коли зустрічаєш його на вулиці у вигляді «живого» пам’ятника чи міма, то розумієш: міміка, жестикуляція, тіло можуть швидше переконати і повести за собою, ніж будь-які слова.

Надія Шегда — Андрію, ви завжди розкутий. Здається, що для Кузьми немає табу…— Моє — це свобода дії. Я завжди пов’язував рок-музику з непокорою. А найбільше «фе», вважаю, треба висловлювати нашим політикам.— І яким має бути теє «фе»?— Я гордий тим, що живу з нашим народом під одним дахом. Але чого варті ті вар’яти, що керують країною без людей? Треба якось змінювати ситуацію! Наприклад, брати палки в руки та йти бити їм машини. Жодний чужий дядько не прийде і не зробить нам добре. У нас народ надто мирний. Свободу треба виборювати. Якщо тобі не платять, то треба не пускати на роботу і того, хто платить. Якщо слово закинути у правильне місце, то воно робить велику хвилю на воді.

Надія Шегда Прозаїк, поет, есеїст. Його називають акулою прикарпатського письменства. Одне із визначень та означень, яким його репрезентують, а воно йому найбільш до вподоби, — це називання його імені — і все.Ті, хто не знав Володимира Єшкілєва і не читав його текстів, 4 червня, на презентації його нової книги «Богиня і консультант», що відбулася у культурно-мистецькому центрі «Є», мали змогу бодай про щось та й довідатись. Модератором вечора був запрошений франківський письменник Степан Процюк.