Надія Шегда Хто ще не бачив робіт франківчанки Надії Соломко, той точно ще не бачив нічого подібного. Бо те, що вона робить, – це її винахід, фантазія і сила волі. Результатом є вив’язані спицями ікони, портрети, картини. Чергова, сорокова виставка робіт пані Надії 1 серпня відкрилася в івано-франківському арт‑кафе «Хрущ на Вежі». Звісно, був там і «Репортер».
Здалеку здається, що її ікони – вишиті. Та коли зблизька бачиш петлі, в’язаний витвір викликає подив та бажання спробувати зробити таке власноруч. Здається, для кожного звичною і знайомою є вишивка, в’язання спицями, бісероплетіння. А от вив’язані спицями ікони – щось геть несподіване.
Пані Надія вже 45 років одягає себе та усіх рідних у тепленькі вив’язані речі – шапочки, рукавички, светрики, пальта. А ікони «почалися» дев’ять років тому. Якось вона побачила у телевізорі сюжет про вишиті ікони отця Дмит-ра Блажейовського. Подумала: а чому б не спробувати їх в’язати? І не помилилась.
Випадково одну із перших її ікон побачив священик, висловив своє захоплення та навіть запропонував освятити образ. Відтоді Надія Соломко освячує кожну зі створених ікон. Спершу були «Ісус», «Богородиця», «Матір Божа», «Плащаниця». Згодом – «В’їзд в Єрусалим», «Богоявлення», «Введення в храм Богородиці».
«Історія ікони «Спас нерукотворний» розпочалася зі сну, – розповідає майстриня. – Кілька років тому, на Спаса, у приміщенні дзвіниці, де мала бути розміщена виставка, я побачила промінь сонця. Він освітив простягнуту долоню з тарілкою, на якій було два яблука».
Знаки про те, що слід зробити ту чи іншу сюжетну ікону, часто приходять до Надії Соломко у снах. Здебільшого перед релігійними святами. Улюблений її образ – ікона Йосифа-обручника. За словами пані Надії, створюючи схему, треба пильнувати, щоб зберігся первісний образ того чи іншого святого, апокрифічної чи біблійної історії. Не відійти від канону євангельських образів їй допомагає читання релігійної літератури.
Від початку до завершення кожного виробу в майстрині йде близько чотирьох місяців. Звісно, все залежить від розміру та складності. «Щодо оформлення ікон, допомагає мені гачок, сутаж (дуже міцна нитка, якою робиться обрамлення ікони), – говорить пані Надія. – Аби вив’язане полотно не скручувалося, використовую клеєву тканину, яка є основою виробу».
Крім ікон, є в Надії Соломко і серія портретів видатних історичних постатей. «Коли маєш бажання, тоді під силу все, – говорить вона. – Вишила Шевченка, Шептицького, в роботі – Франко». Вив’язаних спицями картин у пані Надії наразі є 10, ікон – близько 30.
Задумів у майстрині багатенько. Хоче вив’язати Мазепу, Хмельницького, Лесю Українку. «Не маю ще «Воскресіння», «Успіння Богородиці», «Зіслання святого Духа», – каже пані Надія. Мріє вив’язати і «Тайну вечерю».
Пані Надя всім займається сама – і виробами, і організацією виставок. По закритті імпрези у «хрущів» вона вже знала, з ким і де буде домовлятися про розміщення ще однієї експозиції диво‑ікон.
«Не живи похмуро. Не жалкуй про те, що минуло. Бережи те, що маєш сьогодні», – із таким кредо Надія Соломко живе, творить і просто радіє життю. Воно в її очах таке ж багатоколірне, як і її роботи.
P. S. У пані Надії, окрім захоплення в’язанням, є ще одне. Мешкає в неї… 15 котів. Усі різних порід. Сусіди та знайомі називають її «котячою мамою». Вона цим дуже тішиться.
Comments are closed.