Надія Шегда «Трамвай», «Берег ріки», «Пустельник», «Нехай і холод, і вітри»… Пісні акапельного колективу зі Львова «Пікардійська терція» знають і в Україні, і далеко за її межами. Їх співають. Зала, на сцену якої виходить чоловічий секстет, завжди переповнена.
Голос як інструмент
Четверо з них (Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль, Богдан Богач) почали співати разом ще у студентські роки, коли опановували професію диригента. «На той час був брак чоловічих голосів, тому ми всі мусили співати в хорах, — пригадує Андрій Капраль. — Спочатку при музучилищі, згодом при консерваторії».
Андрій співав у державній капелі «Трембіта», інші — в хорах «Євшан», «Черемош», «Легенда». Кларнет, саксофон, баян, акордеон, скрипка, фортепіано, ударні — це ті інструменти, на яких свого часу грали учасники. Сьогодні їхніми інструментами є лише голоси.
Після повернення з переможного для них фестивалю «Червона рута» (1993 рік) хлопці вирішили, що акапельно співати цікавіше. Згодом до них приєдналися Роман Турянин та Андрій Шавала — і за рік колектив був цілком сформований. У цьому складі вони творять упродовж 14 років. Нині усім за 30. Капраль каже, що вони виросли як розумово, так і професійно. «Тремтіння в ногах на сцені, яке було 15 років тому, сьогодні зовсім інше, — говорить він. — Багато «хвостиків» заганяються у підсвідомість».
За оцінкою їхніх шанувальників і музичних критиків, рівень виконавської майстерності колективу є дуже високим. Самі музиканти кажуть, що голос дає Бог, але талант потрібно розвивати. Мабуть тому амбіційні вислови на кшталт «ми — метри» — це не їхнє. «Завжди хочеться почути думки музичних авторитетів. Особливо прислухаємось до нашого звукорежисера Володимира Якимця», — каже Андрій. Пікардійці продовжують вчитися — слухають концерти інших. Якщо до них приходять за порадами (здебільшого молодь) — охоче діляться досвідом та знаннями.
Коли пересихає в роті
Заспівати на концерті вони можуть і без розспівки, проте на репетиції збираються щодня. «Іноді трапляється таке, що до виступу слід підготуватися за дуже невеличкий часовий відтинок. Тоді слід розраховувати на експромт і здібність викрутитися, — розповідає Капраль. — Якось прислали нам тексти польських пісень з мелодіями і сказали: наші будуть співати, а ваше завдання — «обкатувати» виконавців. То було запрошення у Сопот (Польща): прямий ефір, все наживо, жодних фонограм. Рівень фестивалю — серйозний». На шляху до Польщі їм довелося вивчити 17 пісенних текстів.
Окрім цього, на сцені час від часу трапляються різні казуси та огріхи. Зрештою, пам’ятати усі 30 пісень концертної програми непросто. Буває, що окремі слова просто вилітають із голови. А ще, приміром, може зникнути слина з рота…
Музику у колективі пишуть двоє людей — Володимир Якимець і Ярослав Нудик. «Вони читають Бернса, Аполлінера, інших поетів. Потім пишуть мелодію. А ми, як суворе журі, вирішуємо — так чи ні. Пісня має проймати усіх. Були моменти, коли колектив не схвалював пісню, але через деякий час Якимець приносив її знову — і всі були в захваті, — говорить Капраль. — Така історія була з «Пустельником». Коли Володя приніс розписаного на голоси «Пустельника» вдруге, я запитав, що за дівчина має співати такі високі ноти? Він відповів, що тією дівчиною буду я. Невдовзі пісня стала хітом».
Сходинками вгору
Для акапельного колективу один альбом на два роки — це багато. Тим паче, за їх словами, вони ніколи не роблять альбом лише тому, що його треба зробити. Кожен наступний — це етап, який свідчить про пересування на кілька сходинок вгору. Певно тому в них стільки палких шанувальників. І шанувальниць.
Пікардійці кажуть, що, пишучи альбоми, їм важливо не відійти від свого, українського коріння. В кожному з альбомів — бодай одна народна пісня. Останній — «Етюди», який «Пікардійська терція» випустила останнім (ювілейний, десятим) вони готували півтора року. Туди увійшло 14 нових пісень, які франківці вже мали можливість почути у залі обласної філармонії. Настрій і стиль пісень цього альбому ритмічно підтримується перкусією, яку музиканти ввели допоміжною до своїх голосів. Кожну пісню можна не лише сприймати, але й дивитися як окрему картинку. Як завжди, драйвово, сильно, по‑пікардійськи. Так в Україні не співає ніхто.
Comments are closed.