Серед різних фестивалів, концертів і з’їздів помітно виділяється фест, який утретє поспіль відбувається в Підкамені, що на Львівщині. Цьогоріч – 24‑26 липня.Для нашої молоді всі фестивалі розпочинаються майже однаково. Зранку доїжджаєш маршруткою до траси і потихеньку, але впевнено, автостопом досягаєш пункту призначення. Так було і цього разу. На вантажівці з донецьким далекобійником довго, але спрямовано, ми допленталися до Підкаменя. Поганий настрій розсіюється миттєво, коли заходиш на фестивальну територію. Тамтешня атмосфера може дати фору будь-якому дійству таких масштабів. Саме місце проведення цього збіговиська та людей різного характеру проте, спільного духу – це сукупність різних рукотворних і природних див.
Той, хто вирішив дотриматись усіх неписаних законів цьогорічного і вже другого літературно-мистецького фестивалю «Потяг до Яремне» (25‑27 липня), добирався до центру подій потягом. Так довше, але цікавіше, ніж маршруткою, тим паче, якщо живеш «на асфальті». До того ж, є можливість налаштуватися на літературні читання, які й затягують переважну більшість молодого люду до Яремчі на три дні. Саме заради того, аби почути Прохаська, Іздрика, Поваляєву, Винничука, Бойченка, трохи молодших літераторів – Малярчук, Белея, Жеребецького, Карп’юка та інших. Покружляти майстер-класами, які влаштовували місцеві народні майстри. Поспостерігати за тим, як Василь Вірастюк влаштовує гуцульські забави. Потанцювати гуцулоч-ку на українському весіллі.
Україна має таланти. Але не має моди на талант. Ця мода пропала тоді, коли олігархи вирішили скупити радіо і телеканали. В той самий момент вони й почали формувати політику своїх нових іграшок. Спочатку це виглядало так: їде бос у машині з новою «тьолою», дзвонить на радіо і замахує ді-джея, щоб той ставив для його пасії музику. Автоматично радіостанція починає грати роль CD-ченджера цього барана, а ми з вами стаємо пасив-ними слухачами цієї єресі. Йдуть роки, дівки в олігарха міняються, а музика в чейнджері залишається тою ж самою. Відповідно його смак виховує аудиторію, яка змушена слухати те, що подобається йому та його дівчаткам.(Постійна авторська колонка Андрія Кузьменка – Скрябіна)
Кажуть, музичний Івано-Франківськ нині не жвавий, часто інертний. А якщо порівнювати із дев’яностими, то одразу пригадуються багато концертів, імена, групи. Той, хто постійно живе музикою, згадує ті роки з особливою ностальгією.
Надія Шегда «Трамвай», «Берег ріки», «Пустельник», «Нехай і холод, і вітри»… Пісні акапельного колективу зі Львова «Пікардійська терція» знають і в Україні, і далеко за її межами. Їх співають. Зала, на сцену якої виходить чоловічий секстет, завжди переповнена.
Володимир Єшкілєв У видавництві «Тіповіт» побачила світ нова книжка критика і письменника Євгена Барана «У полоні стереотипів та інші есеї». У книжці вміщено 79 текстів: есе, літературні портрети, замальовки. Здебільшого це — авторські колонки Євгена у місцевій періодиці. Читані окремо, вони не справляли цілісної картини, але зібрані у книжку створили певну симфонію настроїв письменника. На сторінках книги він разом зі своїми рідними, друзями і своїм народом переживає дні, тижні, місяці першої декади двадцять першого століття — химерні часи зміни епох, коли, здавалося б, устояні, окреслені і зрозумілі речі раптом втрачають чіткість контурів і з’єднуються із загальним потоком невизначеності.
Надія Шегда Івано-Франківськ уже звик до короткометражного кіно. Пофестивалити, як виявляється, можна і в арт‑кафе «Химера». А якщо з’являється бажання організувати квест за спонсорські кошти — немає проблем. Цього разу змагання влаштували за підтримки представництва фонду імені Генріха Бьолля в Україні.
Закриття театрального сезону в обласному театрі ляльок відбулося 21 червня. Проте 3 липня переповнена зала відкрила для себе щемливу єврейську історію Надія Шегда Всю свою багатовікову історію ляльковий театр був мистецтвом і насолодою для дорослих. Проте у радянські часи акценти невиправдано змінилися, і нині все виглядає так: де лялька, там театр для дітей. Проте час розставляє все на свої місця, і сучасні режисери все ж таки вирішили взятися за повернення до лялькового театру дорослого глядача.Таке відродження успішно розпочалося і у франківському академічному театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки. Третя вистава для дорослого глядача, яку лялькарі подарували містові, – «Скрипаль на даху» за твором Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник».
Надія Шегда Недільного вечора на франківській стометрівці зупинялися перехожі. Молодь. Батьки з дітками. Найменші, до речі, дуже часто першими реагували на звуки скрипки, контрабасу, альта і вмовляли тата чи маму спинитися – послухати. Потім дитина з радістю бігла до футляру, щоб виконати почесну місію – вкинути у «велетенський гаманець» якогось гроша. А грали на «сотці» люди серйозні…
Надія Шегда У суботу, 4 червня, навпроти культурно-мистецького центру «Є» під запальні звуки латиноамериканської програми танцювали ті, кому від 18 до 30. Молодші вправлялися в сучасних танцях. Ну а ті, хто не насмілювався перейти бар’єр публічності чи ніяковості, спостерігали з відчутним захопленням.
Надія Шегда У четвер, 25 червня, в культурно-мистецькому центрі «Є» на зустрічі з франківцями Галина Вдовиченко — журналістка, письменниця, авторка роману «Пів’яблука» — розповідала про себе, своє «друге дихання» і дуже важливий момент самореалізації.
Надія Шегда «Якщо хочеш передати, що сонце освітило сосну, треба намалювати так, ніби та сосна аж загорілася», — каже молодий художник Василь Різничук, вказуючи на свої перші пленерні роботи. У четвер, 25 червня, в малій залі Івано-Франківського художнього музею відкрилася перша пленерова виставка молодих художників — Мар’яна Кочкодана, Назара Костіва, Василя Кузенка, Василя Різничука, Владислава Симчича.
Надія Шегда Зважаючи на те, скільки люду було на виставах івано-франківського облмуздрамтеатру впродовж останнього театрального сезону і яких рейтингів за відвідуваністю сягли окремі постановки, можемо стверджувати — рівень нашого театру задовольняє будь-які смаки.
Надія Шегда Його ім’я принесло косівському селу Кобаки славу та гордість. Енергетика його слова лягла на сторінки книг, у яких сьогодні можемо віднайти історії з життя покутського краю, пізнати місцеві діалекти, відчути смак тих часів. Завдяки йому ми знаємо, що таке прикарпатський фольклор кінця XIX століття.При в’їзді до Кобак питаємо трьох місцевих підлітків – хто такий Марко Черемшина? Знають. Одразу вказують, де знаходиться хата-музей письменника і пам’ятник, відкритий до століття від дня його народження.
Надія Шегда Виставку харківської художниці Олени Калашникової «Нині. Потім…і завжди» в івано-франківському художньому музеї можна назвати свідченням потреби висловитись про особисте мовою живопису. За її словами, ці картини – «результат творчих вибухів». Каже, що колір – один із найсильніших емоційних чинників, і оскільки в природі чорного немає взагалі, то й ми не повинні навколо себе створювати темінь. «На відміну від вовків, які бачать усе лише в сірих тонах, нехай і в неймовірній кількості відтінків, ми бачимо світ у кольорі, – каже Калашникова. – Тим паче, колір впливає на наш емоційний стан».