Якщо вам скажуть, що найдавніша Маланка живе в такому-то селі, то не вірте. Скільки їй років, нині годі дошукатися, кажуть збирачі фольклору і давніх традицій. Дуже своєрідна величальна Маланка щороку відбувається у селі Пістинь на Косівщині. Більше того, тут кожен куток має своїх маланок. А ще тут молодий вчитель місцевої школи Дмитро Лаврук збирає давні маски, що виготовляли спеціально для цього образу в різних регіонах.
З року в рік роблять карнавальне дійство у Белелуї на Снятищині, у селах Верхній Вербіж та Баб’янка, що на Коломийщині. А от у Тлумацькому районі ще дотепер збереглася традиція водити живого коня. Це так звана аграрна магія, кажуть народознавці, адже кінь завжди був помічником селянина.
Словом, хоч не густо, але таки ще збереглася традиція маланкування у прикарпатських селах і навіть в обласному центрі. Хто та як готує староноворічну традицію краєм ока бачив і «Репортер». Були несподіванки.
Дитяча Маланка
Вчитель івано-франківської музичної школи №3, керівник зразкового дитячого ансамблю «Вишиванка» Оксана Чучук вже дванадцятий рік розвиває разом зі своїми учнями народні традиції, зокрема взимку готує дійство Маланки. На репетиції з цілого міста з’їжджаються як теперішні учні, так і колишні випускники. Загалом їх – 18.
«Колись Маланкою називали дівчину, яка, за переказами, в одному з сіл на Коломийщині стала таким собі Іваном Сусаніном, – розповідає Оксана Чучук. – Коли в село зайшли татари, вона завела їх у непрохідні гори, де разом з ними й загинула». Таку історію пані Оксана знає з розповідей старих людей, а в записах, каже, ще не знаходила.
Отже, виходять хлопці-козачки, далі дід, Маланка, з якої всі насміхаються, що вона здоровенна й ледача. Вона ж доводить протилежне. І хоч за сценарієм словами Маланка обділена, та її колоритний образ має проявитись у жестах, поведінці, танцях.
Юрій Смолій – один з учасників Маланки і саме йому вже другий рік поспіль доручають головну роль. Хлопець розповідає, що йому цей образ до вподоби і дається легко. Дарма, що друзі, не розуміючи комізму народного дійства, кепкують з нього.
У цій хаті господар, як виноград,
Господиня, як калина,
Їхні дочки як квіточки,
А синочки, як дубочки.
І хоча музичну школу хлопець закінчив ще минулого року, все ж охоче приходить на репетиції. Каже, дуже цікаво! Зрештою, як і всім учасникам, бо ж приїздять на підготовку до свята в позаурочний час. Як розповідають молоді театрали, за традиційним сценарієм у цьому карнавальному дійстві мають бути Козак, Воїн, Жид і Чорт. Ще є Циган, Циганка та Коза. В образі Маланки – обов’язково хлопець.
В цілому дійство юних акторів дуже гумористичне – такий собі балаган. Єдине, що роблять дівчата, – це підспівують коляди і щедрівки. «Як і у вертепі, учасниками дівчата бути не можуть. Колись церква забороняла жінці виходити на сцену. А це ж і є справжнісінький театр», – пояснює Оксана Чучук.
До речі, за словами пані Оксани, давні сценарії, які вона студіювала, доволі всіяні нецензурною лексикою. Тому, щоб адаптувати репліки героїв для дітей віком 13-16 років, довелося добряче попрацювати. Серед щедрівок і коляд, що звучать у цьому дійстві, крім стародавніх текстів, є й авторські щедрівки самої Оксани Чучук. Як ця:
Запалали свічники троїсті
Та звістили людям добрі вісті.
З нами Бог предвічний і вертеп щорічний
будуть завжди і в селі, і в місті.
Застеляймо столи килимами,
хай лунає свято колядами.
Ми ж Господні діти, будемо радіти,
відчинились небеснії брами.
 |
Студенти оживляють козу
Студенти різних вишів та спеціальностей, яких зібрала докупи цікавість театральних дійств, два роки тому взялися відшукувати сценарій Маланки. Спершу подалися до бібліотеки, але й про Інтернет не забули. За режисуру взялася медик Тетяна Дзвонковська (роль Кози).
За словами психолога Олександри Стьоганцевої (роль Лікаря), на репетиції залишилося всього два дні, оскільки лише завершили Колядувати з вертепом. До речі, вертеп був готовлений, до їхньої честі, теж самотужки.
Сашко Діденко (студент медуніверситету), якому випала роль Маланки, вжився у бешкетну роль доволі органічно. Як і годиться для Маланки, перевертав усе, що бачив під руками і ногами, чіплявся до господарів… Каже, важко не було. Сміливості та бадьорості додавали колядники:
Господарю господарочку,
Пусти в хату Маланочку!
Маланочка чисто ходить,
Нічим не нашкодить.
Щодо зовнішності, то тут, як розповів хлопець, обійшлося трьома хустками з бабусиної скрині. Одну з них замотав він на голову, іншу замість спідниці – на стегна, а третю накинув на плечі. «Щоправда, замість намастити брови сажею, як то колись було, а щоки намалювати буряком, позичав фарби у дівчат», – каже Сашко.
За словами Олександри Стьоганцевої, їхній минулорічний сценарій був дещо іншим. У діда з бабою була коза, яка померла. Але вони покликали лікаря й той її оживив:
Я лєкарь – київський аптекарь:
кров вливаю, кров виливаю,
які хочеш болячки вставляю,
живих і мертвих на той світ відправляю.
«Минулого року ми знайшли сценарій з цікавим висловлюванням «дути жилу», – розповідає Олександра Стьоганцева. – Що таке ота жила і де вона знаходиться, ми не знайшли, тому й дули у вухо».
Також дівчата розповіли, що, крім традиційних щедрівок, старалися знайти стародавні. І коли добре підготувалися, пішли з тим усім до Василя Калинчука – їхнього вчителя з танців – керівника танцклубу «Кармен», бо саме йому завдячують тим, що взялися за відродження українських традицій. Цьогоріч планують потішити карнавальним дійством рідних та близьких.
Вашківська переберія
Розповiдати про це дійство – все одно, що змальовувати словами музику Моцарта чи удар блискавки, кажуть ті, що бачили Вашківську Маланку. Вже понад 100 років у Вашківцях (Чернівецька область) цікаво та оригінально відзначають свято Маланки. Місцеві жителі до нього ретельно готуються протягом цілого року, власноруч шиють костюми, розмальовують маски, а потім хлопці (у переберії беруть участь лише чоловіки) об’єднуються у «групи».
З самого ранечку вулицями села проходять колядники, вбрані у чудернацькі костюми, а з настанням сутінок найвідважніші парубки прямують до річки, щоб у крижаній воді втопити нечисту силу, обливаються водою, демонструючи «здоровий дух у здоровому тілі».
Чому саме вашківська Маланка претендує на лаври головного українського карнавалу? Буковинські легенди розповідають, що колишній власник містечка Вашківці граф Петріно був шанувальником старовини і перетворив Вашківці на Василя у карнавальний вир.
У вечір напередодні «старого» Нового року ледь не в кожній вашківській оселі від хлопчаків до статечних ґазд перебираються у фантастичні маски та костюми: «дідів», «баб», «циганів», «ведмедів» та інших казкових і невигаданих істот. І в такому вбранні переберія ходить від оселі до оселі, віншуючи господарів і відганяючи та задурюючи всіляких злих духів та відьом. Після півночі гурти збираються на перехрестях вулиць на «маланкарські тусняки»: це своєрідний огляд сил перед завтрашнім карнавалом. Горе-роззявам, які потраплять цієї ночі до рук переберії – якщо вас лише відлупцюють віником та обіллють водою, вважайте, що відбулись дрібничкою.
Наступного дня, на Василя, уся галаслива переберія із дзвіночками, батогами, пукавками, петардами, на фірах, коровах, мерседесах сходиться із трьох вашковецьких кутів: Гнатишиного, Затеплишного і Горішнього – на Хрестовій дорозі.
Ветерани переберії стверджують, що так відбувалося це свято в містечку споконвіку.
