Сьогодні, як і сто років тому, пасаж Гартенбергів є окрасою Івано-Франківська. Він доволі популярний серед небідних мешканців і гостей. До речі, міг би бути ще популярнішим, якби його охорона відповідала європейськості інтер’єра, але зараз не про те…

У 1887 році скромний учитель місцевої гімназії Алоїз Шарловський написав книгу з історії Станиславова. Пройшло багато часу, але його творіння з цікавістю читають і тепер. Мало того, книга «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного» вважається однією із кращих, якщо не найкращою, праць з минулого нашого міста. Натомість, доля її автора мало цікавила дослідників. А виявляється, цей краєзнавець не лише книжки писав.

За Австрії сучасний Вічевий майдан складався із двох «незалежних» площ – Франца Йосифа та принцеси Гізели. До нас дійшла величезна купа старих поштівок, але дивна річ – видів цісарської площі більш ніж достатньо, а от зображень плацу принцеси чомусь немає. Здавалося б – центр міста, є що показати, проте – жодної поштівки.

Бойовики Польської Організації Військової (ПОВ) підняли повстання у Станиславові 25 травня 1919 року. Загальна обстановка тоді була несприятливою для українців: фронт прорваний, уряд ЗУНР залишив місто. Через два дні, з боку Калуша, до Станиславова вступила перша регулярна частина молодої польської республіки – рота 4 піхотної дивізії генерала Александровича. Командував нею молодий капітан Станіслав Мачка.

Відомо, що в Англії, Японії та кількох інших країнах прийнятий лівобічний дорожній рух. Нині це сприймається радше як анахронізм, та мало хто знає, що раніше така схема у світі була значно популярнішою. Навіть на Прикарпатті автомобілі колись рухалися лівим боком вулиці.

В Україні є декілька міст, які можуть вважати себе «кінозірками». Завдяки старовинній архітектурі, замкам чи палацам вони перетворюються на знімальні майданчики для багатьох художніх фільмів. Пальму першості тримають Львів, Хотин та Кам’янець-Подільський. Саме там знімали «Трьох мушкетерів», «Стріли Робін Гуда», «Тараса Бульбу» та «Пана Володийовського».

Зима 1939-1940 років у Станиславові видалася надзвичайно морозною. Температура тоді впала до -20°С, вулиці замело снігом, а вікна так щільно вкрили морозні візерунки, що геть нічого не було видно. Мешканці Станиславова не звикли до таких холодних зим, навіть старожили не могли пригадати щось подібне.

Нещодавно будівля, що по вулиці Сахарова, 15, привернула до себе увагу іванофранківців. Причиною стала підсвітка, яку влаштували в лівому крилі споруди. Тепер будинок яскраво сяє ввечері й чимось нагадує казковий палац з Діснейленду. Між тим установи, які там хазяйнують, аж ніяк не відносяться до індустрії розваг…

До музею «Герої Дніпра», на вулиці Національної Гвардії, примикає КПП (контрольно-пропускний пункт) колишньої військової частини. Історія його побудови чимось схожа на казку з циклу тисяча і однієї ночі, де добрий джин до світанку мурує розкішний палац. Тільки замість палацу оте саме КПП, в ролі джина – бідолашні солдатики, а замість злого чаклуна на обрії маячить тінь грізного генерала Бєлікова.

У далекому 1960 році до редакції газети «Прикарпатська правда» прийшов лист псковського пенсіонера Олексія Яковлєва. Починався він словами: «1916 рік. Війна. Південно-Західний фронт (тепер це Західна Україна). Я воював у тій місцевості та ось тепер хочу розповісти про ті часи, тодішню техніку і побут солдата».

У XVIII столітті в Європі були дуже модними окульт­ні науки. Наприклад, кожен пристойний монарх просто повинен був мати особистого астролога, який з ранку до ночі передрікав своєму покровителю майбутнє. Але особливим шиком вважалися алхімічні лабораторії. Люди вірили, що завдяки різним заклинанням вкупі з хімічними дослідами можна отримати так званий філософський камінь, який здатен перетворювати неблагородні метали у благородні.

У XVIII столітті Станиславів знали далеко за межами Прикарпаття не через потужні фортифікації, багаті ярмарки чи пишні храми. Подібними принадами тоді могло похвалитися будьяке серйозне європейське місто. Проте наше мало те, чого не купиш, – власну чудотворну ікону. Саме до неї йшли тисячі прочан, аби у щирій молитві знайти в Богородиці захист і підтримку. І знаходили.

Дивлячись на це фото, важко повірити, що воно зроблено практично у центрі Івано-Франківська. Рік – 1969. Місце – вулиця Тичини. Тоді на місці нинішньої дитячої поліклініки знаходився віварій медичного інституту. Віварій походить від латинського vivarium (vivus – живий). Так називають приміщення для розведення та утримання лабораторних тварин, над якими роблять усілякі медичні експерименти.

У 1940 році проводився чемпіонат області з футболу. Спочатку в ньому мали брати участь команди обласного та районних центрів, але в останню мить до гри допустили і ямницький «Вихор». Сільська команда одразу розгромила станіславський «Буревісник» з Гірки, потім перемогла команду калуської хімічної фабрики та «вломила» надвірнянській збірній. У півфіналі з рахунком 5:4 ямничани обіграли станіславський «Спартак» і вийшли у фінал.

Майже 15 років тому вийшов збірник наукових праць «Архітектурна спадщина». Є в ньому і стаття доктора архітектури Петра Ричкова «Містобудівна еволюція Станіслава у XVII-XVIII ст.». Цією статтею Ричков фактично ввів у науковий обіг досі не відомий план нашого міста, виконаний у далекому XVIII столітті. Для вивчення історії Станиславова значення цього плану важко переоцінити…