Станиславівська алхімія

У XVIII столітті в Європі були дуже модними окульт­ні науки. Наприклад, кожен пристойний монарх просто повинен був мати особистого астролога, який з ранку до ночі передрікав своєму покровителю майбутнє. Але особливим шиком вважалися алхімічні лабораторії. Люди вірили, що завдяки різним заклинанням вкупі з хімічними дослідами можна отримати так званий філософський камінь, який здатен перетворювати неблагородні метали у благородні.

Уявіть собі, наприклад, купу іржавого заліза, до якої варто лишень доторкнутись, як вона (купа) одразу перетворюється на золото. Перспектива заманлива. Тому багато європейських монархів і впливових магнатів витрачали величезні суми на пошуки того «каменю». Часто вони ставали жертвою шахраїв-алхіміків, які тягнули з них гроші до останнього, а потім безслідно зникали. Проте вистачало й серйозних дослідників, котрі не афішували своїх досягнень. По-перше, заняття алхімією не віталося Церквою, а по-друге – стереглися конкурентів.

Скоріше за все, у Станиславові також діяла своя «підпільна» алхімічна лабораторія. І працювала вона не без успіху. У 1731 році на стіл кардиналу Дельфіно ліг лист від єзуїта Раймонда Варуса. Той скаржився, що духівник Йосипа Потоцького Томаш Заленський (до речі, також єзуїт) крізь пальці дивиться на окультні заняття свого пат­рона. Мовляв, палац постійно відвідують якісь таємничі особи, які спілкуються тільки з Потоцьким, а в підвальні приміщення не пускають навіть кімнатних слуг…

Підозри єзуїта дещо підтверджує й алхімічний трактат «Кодекс ОХ», виданий у 1765 році в італійському Турині. З нього випливає, що найуспішнішими алхімічними проектами століття були лабораторії Амазія Траппи у Пізі, Кальвасіно у Сполето та Абрама Панакосаса у Галісії Сарматській (тобто Галичині).

І ще одне. У ХVІІІ столітті найзаможнішою родиною Речі Посполитій вважалися Потоцькі. А серед численних представників цього роду перше місце займав саме Йосип на Станиславові. То, може, не все золото йому заробили кріпаки?