Газети й журнали виникають, живуть, розвиваються та… помирають. Причини смерті видань бувають різними, як і вік. Найстарший серед нинішніх франківських журналів — літературно-художній часопис «Перевал», заснований 1991 року.

Є легенда, що Микола Гоголь страждав на летаргію. Це така хвороба, коли людина впадає у глибокий сон, що характеризується повною відсутністю зовнішньої реакції, нечутним диханням, слабким пульсом і кров’яним тиском.

19 вересня 1846 року у французьких Альпах, у дієцезії1 Гренобль, у місцевості Салєтте 11‑літньому хлопчику Максиміну та 15‑річній дівчині Меланії з’явилася Матір Божа.

Одним з найкращих фотографів міжвоєнного Станиславова по праву вважався Мар’ян Єдрик. Він непогано заробляв і міг дозволити собі винаймати квартиру у будинку на Сапежинській, 30, пізніше відомому через крамницю «Прикарпатський коровай».

За Польщі у Станиславові диваків-оригіналів не бракувало. Але з них вирізнявся один чоловік, якого називали Професором.

У міжвоєнній Польщі проституція була легалізована, натомість борделі — заборонені. Кожна повія мусила зареєструватись у санітарно-звичаєвій комісії та регулярно проходити медогляд. Але не всі хотіли «світитися».

Після звільнення Станіслава у 1944 році була створена спеціальна комісія «по розслідуванню звірств німецько-фашистських загарбників». У першу чергу цих звірств зазнало єврейське населення.

У 1930-х роках у Станиславові, на Тисменицькому передмісті, мешкали два брати – Юзьо і Стась. Вони займалися дрібними крадіжками, як тепер кажуть, «розводом лохів». Схема була проста, але дієва.

В Івано-Франківському архіві зберігається цікаве фото, зроблене у вересні 1954 року якимось Н. Криловим.

Якщо вірити легендам, то чи не в половині старих кам’яниць середмістя колись були будинки розпусти.

Кілька років тому вийшли друком цікаві спогади Володимира Макара «Мій Станиславів».

Цього разу — краєзнавчі видання міжвоєнної доби. За 20 років поляки встигли випустити багацько книжок. Відмітимо найцікавіші.

Майже 200 років барокова дзвіниця прикрашала теперішній майдан Шептицького. Разом із костелом вона творила чудовий архітектурний ансамбль та використовувалася під час богослужінь.

Про наше місто написано багато – хто б сперечався. У польських бібліографічних джерелах кількість публікацій перевершує чотири сотні.

Коли люди переглядають старі станиславівські поштівки, то часто запитують: «А де це?». Дійсно, за останню сотню років місто сильно змінилось.