У міжвоєнній Польщі проституція була легалізована, натомість борделі — заборонені. Кожна повія мусила зареєструватись у санітарно-звичаєвій комісії та регулярно проходити медогляд. Але не всі хотіли «світитися».
Після звільнення Станіслава у 1944 році була створена спеціальна комісія «по розслідуванню звірств німецько-фашистських загарбників». У першу чергу цих звірств зазнало єврейське населення.
У 1930-х роках у Станиславові, на Тисменицькому передмісті, мешкали два брати – Юзьо і Стась. Вони займалися дрібними крадіжками, як тепер кажуть, «розводом лохів». Схема була проста, але дієва.
В Івано-Франківському архіві зберігається цікаве фото, зроблене у вересні 1954 року якимось Н. Криловим.
Цього разу — краєзнавчі видання міжвоєнної доби. За 20 років поляки встигли випустити багацько книжок. Відмітимо найцікавіші.
Про наше місто написано багато – хто б сперечався. У польських бібліографічних джерелах кількість публікацій перевершує чотири сотні.
Майже 200 років барокова дзвіниця прикрашала теперішній майдан Шептицького. Разом із костелом вона творила чудовий архітектурний ансамбль та використовувалася під час богослужінь.
Довгий час у довоєнному Станиславові жив Александр Ваґнер, шахіст, теоретик і журналіст. Сьогодні його називають одним із кращих гравців Галичини кінця XIX століття.
Сталося це у буремних дев’яностих. Однієї ночі з території авіагарнізону, що на вулиці Чорновола, вкрали всі урни для сміття.
Коли люди переглядають старі станиславівські поштівки, то часто запитують: «А де це?». Дійсно, за останню сотню років місто сильно змінилось.
Яким епізодом нашим старожилам найбільше запам’яталася Друга світова? У кожного свої спогади. Наприклад, цю історію розповів один геть старенький дідусь.
Пам’ятники — завжди актуальна в Україні тема. Їх ламають, ставлять нові, псують і відновлюють. Скоро, певно, придумають монумент поганим дорогам і витратять на нього всі гроші, призначені на ремонт тих же доріг…