Історія

Станиславів у книжках. Польський погляд

Цього разу — краєзнавчі видання міжвоєнної доби. За 20 років поляки встигли випустити багацько книжок. Відмітимо найцікавіші, пише Репортер.

Пан плагіатор

У листопаді 1920 року на окружній краєзнавчій конференції історик Станіслав Гайковський прочитав доповідь. Двома роками пізніше він видав її окремою брошурою під назвою «Станиславів і його пам’ятки з давніх часів».

Про Станиславівський чудотворний образ вийшло багато книжок

Про автора відомо небагато. Польський телефонний довідник повідомляє, що Станіслав Гайковський був керівником школи та мешкав на вулиці Пєрацького, 32. З 1934 року так називалася Липова (Шевченка). За цією адресою розташовувалася школа імені Чацького, яку, напевно, й очолював Гайковський.

Його маленька, лише 32 сторінки, книжечка користувалася великою повагою у корифеїв краєзнавства. Багато сучасних дослідників використовували її у своїх роботах. Нарешті, у 2007 році вийшов український переклад розвідки Гайковського. І тут раптом виявилося, що книга є нічим іншим, як компіляцією із праць Шарловського та Баронча. Мало того, видання рясніє історичними помилками, які видавцям довелося виправляти у примітках.

Отже польське краєзнавство почалось із плагіату краєзнавства австрійського. Хоча Гайковський чесно попередив, що активно користувався працями своїх попередників.

Ювілейний альбом

Найдавнішим навчальним закладом міста була Перша польська гімназія, яка вела родовід від єзуїтського колегіуму. У 1928 році заклад гучно відсвяткував двохсотрічний ювілей. З нагоди свята вийшла «Книга пам’яткова І державної гімназії у Станиславові».

То було солідне видання у твердій обкладинці, яке містило понад 200 сторінок. Сюди увійшли краєзнавчі розвідки з історії закладу, спогади колишніх гімназистів, біографії знаменитих випускників, а також детальний опис ювілейної церемонії зі списком учасників.

Перевагою книги була велика кількість якісних ілюстрацій. Зі сторінок альбому на нас дивляться представники роду Потоцьких, поети Францішек Карпінський, Мечіслав Романовський та всі директори гімназії від 1879 року.

«Книга пам’яткова» є в івано-франківському архіві. Хто вміє читати польською, знайде там багато цікавого.

Синагоги у книжках

Більшість населення Станиславова становили євреї. Мали вони й своїх краєзнавців. Найпомітнішим був Леон Штрайт. Він тут народився, працював юристом, писав вірші, публікував краєзнавчі розвідки у пресі та загинув у станіславському гетто у 1942 році. Його першою книгою була «Історія великої міської синагоги у Станиславові». У 1939-му вийшло її логічне продовження — «Історія поступової синагоги у Станиславові».

Штрайт пише легко й цікаво. Читач дізнається, який стосунок до тутешньої божниці мав командувач королівської артилерії, що вимагав львівський архієпископ від єврейської громади за дозвіл на будівництво синагоги, та чому у місті панічно боялися рабинського прокляття.

Обидві розвідки вийшли під однією обкладинкою у серії «Моє місто». З польської переклав Тарас Прохасько.

З-під пера Штрайта вийшла також «Історія жидівської преси Станиславова». Але ні в інтернеті, ні в архіві її, на жаль, немає.

Краєзнавець-мільйонер

Чеслава Хованця сьогодні б назвали олігархом. Один його старший брат був президентом Станиславова, інший керував найбільшою друкарнею воєводства. Родині належали кілька шикарних кам’яниць у центрі міста, одну з яких винаймала державна пошта. Чеслав народився третім, але всупереч казкам був далеко не дурний. Його захоплювала історія Станиславова. Саме Хованець стояв у витоків Покутського музею, що був пращуром нашого Краєзнавчого. Певний час він також виконував обов’язки директора міської бібліотеки.

Маючи брата-видавця, Чеслав без проблем друкував власні краєзнавчі розвідки. Першою книгою стала брошура «Станиславів у 1676 році» (1926). У ній йдеться про облогу нашого міста турками.

Незабаром вийшов «Каталог вистави історичної міста Станиславова». Його упорядником також був Хованець, який написав туди розлогу вступну статтю з історії міста.

На увагу заслуговує і його книга «Вірмени у Станиславові в XVII‑XVIII століттях», що побачила світ у 1928 році. Про що — здогадатись не важко. Вражає шикарне поліграфічне оформлення книги, якісні фото, кольорові візерунки. Через 80 років видавництво «Лілея-НВ» перевидало її українською мовою.

Не наші партизани

А цю книгу навряд чи перевидадуть в Україні. Чому? Бо в ній йдеться про переворот 25 травня 1919 року, коли у місті впала влада ЗУНР. Це «Спогади про працю та боротьбу за польськість Станиславова» капітана резерву Антоні Деблессема. Він безпосередньо керував повстанням бойовиків Польської Організації Військової.

Тут чи не вперше показана хрестоматійна доба ЗУНР з іншого боку барикад. Описується підготовка до повстання, збройний виступ і бойові дії на околицях Станиславова. Сьогодні містом гуляє неякісний ксерокс цієї праці. Кількох сторінок там бракує — саме тих, де описується день перевороту. А було б цікаво почитати.

Найбільший скарб Станиславова

У 1937 році у місті відбулася коронація ікони, що зберігалась у вірменському костелі. У церемонії взяли участь 80 000 осіб! Образ об’єднав усіх християн Станиславова. З цієї нагоди вийшло кілька брошур.

Наприклад, праця місцевого ксьондза Францішка Комусевіча «Коронація чудотворної ікони Непорочної Діви Марії». Тут він викладає стислу історію вірменського костелу та ікони, а також усю ту титанічну працю, що передувала отриманню дозволу на коронацію від Папи Римського.

Під час церемонії прочанам видавали «Пам’ятки коронації від 30 травня 1937 року», що містили численні молитви до Богородиці.

А наступного року у Львові вийшла брошура отця Жукевича «Урочистості коронації чудотворної ікони Непорочної Діви Марії Ласкавої у Станиславові». Це не що інше, як звіт про підготовку та проведення свята, зі стенографією виступів найвідоміших гостей, зокрема, віце-спікера сейму, воєводи, президента Станиславова та вірменського архієпископа. На 36 сторінок припадає 21 фото.

Усі ці книжечки можна вільно скачати в інтернеті. Наприклад ось тут http://bibliotekaormianska.pl/dlibra/doccontent?id=22&from=FBC