Повії Станиславова ІІ

У міжвоєнній Польщі проституція була легалізована, натомість борделі — заборонені. Кожна повія мусила зареєструватись у санітарно-звичаєвій комісії та регулярно проходити медогляд. Але не всі хотіли «світитися», пише Репортер.

Поступово «дівчатка» Станиславова поділилися на три категорії: таємні (нелегальні), офіційні та елітні. Почнемо з перших.

Економ-варіант

За законом повії мали двічі на тиждень проходити медогляд. Кожен візит до лікаря коштував п’ять злотих, що було не так то й дешево. Якщо у жриці кохання виявляли венеричну хворобу, то з бізнесом одразу доводилось прощатися — її чекало примусове лікування. Аби уникнути цих незручностей, багато повій йшли у «підпілля». Зрозуміло, що такі «панянки» обходилися клієнтам значно дешевше — за ризик.

Шльондри у місті періодично мінялися, аби не приїстися клієнтам. Весною «наші» їхали на заробітки до Львова, і навпаки. На початку травня вулицями ходили яскраво наряджені пані, які зазивали чоловіків: «Свєжо майова потка за злотого».

Їхніми послугами користувались найбідніші мешканці Станиславова. Зазвичай повії працювали просто неба — у скверах, приміських полях та на берегах Бистриць. Вечорами промишляли на трибунах стадіону «Сокол» (біля теперішнього озера). А одну таку колежанку поліція накрила на гарячому прямо під стінами колегіального костелу (Музей мистецтв).

Та найбільше повій було у міському парку. Вони коштували півзлотого і працювали прямо у кущах. Поруч розташовувались численні казарми, тому військові не давали отим лісовим феям сумувати. Сусідні улани частенько тікали у «самоволки» для коротких, але насичених побачень.

Старожил Володимир Баран розповідав, що до школи вони з братом ходили через парк Сенкевича (Шевченка). Ранком на кущах висіло багато використаних презервативів. Дітлахи чіпляли їх на патички і змагалися хто далі кине.

Більше двох не збиратись

Проституцією тоді можна було займатися при досягненні 21 року. Кожна офіційна повія мала медичну книжку із записаними медоглядами, яку мусила пред’явити клієнту при першій вимозі. Дослідник Артем Кирильчук наводить цікаві правила проходження медогляду. Отже, до лікаря належало «приходити тверезими і чистими. В амбулаторіях не співати голосно пісень, не палити цигарок, не галасувати, не сперечатися з лікарями». Що скажеш — ще та була публіка…

Як йшлося вище, утримання борделів було заборонено. Борделем вважалося помешкання, де було більше двох повій. Багато мешканців Станиславова здавали тим панянкам житло в оренду та непогано заробляли. Вистачало й сутенерів. Краєзнавець Михайло Головатий відшукав в архіві переписку воєводства за 1939 рік про «торгівлю живим товаром». Майже всі повіти доповіли, що таке ганебне явище в них відсутнє і лише станиславівський староста Єжі Мушинський чесно надіслав список на 35 адрес. Більшість сутенерів мешкали на дільниці Бельведер (вулиці Бельведерська, Хотинська, Зв’язкова, Тичини). Серед них траплялися євреї (найбільше), українці та поляки. У вільний від сутенерства час ці люди працювали шарманщиками, торгували кіньми та овочами, загиналися на фабриці Лібермана чи були скромними домогосподарками.

Час від часу поліція накривала підпільні борделі. Чи не кожен статевозрілий місцевий хлоп знав, що в готелі «Під трьома коронами» можна зняти дівчину. Через що заклад отримав влучну народну назву — «Під трьома цицьками». Пізніше готель перейменували на «Східний», проте на його спеціалізацію це не вплинуло. Керував «Цицьками» Якуб Провізор, на прізвисько «Куба» (не плутати з легендарним офіціантом). Він опутав Станиславів міцною та добре законспірованою павутиною секс-індустрії. Клієнтів постачали візники, водії таксі, офіціанти дешевих кафе, які мали з того відсоток. Повії працювали під прикриттям покоївок. Для інтимних зустрічей завжди був зарезервований покій № 5 із двома окремими виходами. Вибагливим клієнтам представляли ексклюзив — незайманих дівчат. Також пропонували презерватив, але за окрему плату.

Готель «Східний» стояв у самому центрі, на теперішній стометрівці (зараз там магазин «Філателія»). Коли поліція виставила біля входу постового, пан Куба знайшов обхідний шлях. Він домовився з охоронцем сусіднього будинку, аби той через задні двері випускав клієнтів прямо на вулицю Собеського (Січових Стрільців). Поліція кілька разів закривала цей заклад, але він щоразу скоро відроджувався, наче Фенікс із попелу.

Зареєстровані офіційні повії коштували недешево. Залежно від досвіду та «виробничого стажу» плата за сеанс становила 5-10 злотих. Їхніми клієнтами були представники середнього класу — залізничники, конторські клерки, молодші офіцери, поліцейські. А одного разу, під час облави, у борделі застукали… учня 8‑го класу української гімназії.

Танцюють всі!

Елітні повії промишляли у модних кав’ярнях та дорогих ресторанах. Їх і повіями назвати важко. У народі їх звали фордансерами або паркетними танцюристами/танцюристками. У Станиславові ними «славився» готель «Варшава» («Дністер»).

Любов Білобрам, перша мешканка Станиславова, яка отримала вищу фармацевтичну освіту, у своїх спогадах описала, що там творилося у 1930-х роках.

«У цьому закладі постійно працювали молоді люди — жінки й чоловіки віком до 30 років, обов’язком котрих було розважати клієнтів. За це господар ресторану кожного тижня платив їм. Дівчата у бальних сукнях розважали офіцерів. А молодики у смокінгах пропонували самотнім старшим дамам розмову та запрошення до танцю. Окремі з них проводили «фордансера» за свій столик і весь вечір втішалися його присутністю. Насамкінець «танцівник» був зобов’язаний провести пані до візника, підсадити у коляску та поцілувати ручку на прощання. Так його «робота» закінчувалась. Результати приватної домовленості «фордансерів» з відвідувачками ресторану не цікавили хазяїна закладу».

До паркетних танцюристів (і танцюристок) висувалися високі вимоги. Перш за все, вони мусили вправно танцювати, поводитись за столом, підтримувати бесіду та мати почуття гумору. Крім «приватної домовленості», клієнт оплачував ресторанний рахунок, який сягав 20-30 злотих. Зрозуміло, що далеко не кожен відвідувач міг собі це дозволити. То були банкіри, адвокати, лікарі, старші офіцери, багаті купці, чиновники. Постійним клієнтом числився колишній станиславівський повітовий староста. Частенько навідувався і діючий бургомістр Отинії. Цікаво, що повії надавали перевагу молодим клієнтам, оскільки ті робили свою справу швидко. Натомість з «пенсіонерами» ще треба було повозитися.

…З приходом перших совітів для повій настали важкі часи. Дослідник Роман Чорненький наводить сумну статистику. В ніч на 4 квітня 1940 року зі Станіславської області НКВС депортувало у Казахстан 133 проститутки. Планувалося вивезти більше, але хтось працевлаштувався, хтось сховався, а хтось вчасно завагітнів. Щоправда були й такі, які зуміли адаптуватися до нових умов. Вони швидко засвоїли російські матюки, навчились пити горілку з гранчаків і впевнено дивились у майбутнє.

Поштівки з колекції Зеновія Жеребецького