Газета Погляд

Володимир Єшкілєв: Про глядацьке нетерпіння

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Одного разу написав про мандрований цирк. Про старий цирковий фургон, що в’їжджає у забите податками місто. Про його возного, що байдуже дивиться крізь натовп і щось там шепоче про големів, щезників та опудал.

Він колись наснився мені, той цирк. З усіма його акробатами, гіпнотизерами, бегемотами. Вже й не пам’ятаю, як виглядали акробати, а в бегемотів було щось від трансформерів. Тобто бегемотами вони прикинулися для гастролей. А народилися чи то з свійськими копитами, чи то з ластами, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.

«Все мутує, – написав я тоді, – все невпинно змінюється, трансформується та набуває свіжих сенсів. Сьогодні ти – бик, а завтра очолиш менеджерську ланку у мавп’ячому клані. Або ж у зграї скунсів. Мріям властиво збуватись».

Так є. Головне – не комплексувати, не зважати на мораль й не шкодувати за минулим. Та й цирк не стаціонарний, а принципово мандрований. Він майже ніколи не повертається на відпрацьовані майданчики. А якщо повертається, то вже не в цирковій аватарі. Я бачив (уві сні) чим саме він повертається. Най Бог милує.

А з цирковими варто поспілкуватись. Вони стильні, комунікативні, мають почуття гумору та живі акаунти у Фейсбуці. В бесідах часто згадують якісь пустельні країни, де під барханами причаїлася нафта.

Читайте Володимир Єшкілєв: Про настрій і повідомлення

Там, в тих пустелях, кажуть вони, давалися коронні вистави. Дивовижні вистави з жирафами і слонами. Час від часу, розповідаючи про далекі країни, циркові завмирають, немов дивуючись, що цирк зупинився на землях, де нафти критично мало. Де стратегічні фішки тупо попалені. Тут взагалі сутужно з бонусами. Хіба що дівчата вродливі.

Сон триває. Циркові гримуються, натягують перуки, одягають лахи. Кролика запаковують до капелюха, мавпенятам одягають труселя з написами про те, що ми це зможемо, що народ очікує змін. Акробати перевіряють канати на міцність. Грає музика. Роздають лотерейні білети. Переможці лотереї отримають загорнуті у платіжки і квитанції шоколадки.

Глядачі недовірливо посміхаються. Їх підскубує дивний неспокій. Їм здається, що під фуфайками пробігають швидкі комахи. Вони дивляться одне на одного, на замріяну молодь і встидаються чухатись. Залом розповзається нетерпіння.

За лаштунками тим часом щось рухається і скрегоче. Іноді звідти йде дим. Нетерпіння зростає. Звідкись відомий сценарій вистави. Одне залишається непроявленим – чи залишиться живим вічно нетверезий дресирувальник, чи, навпаки, – ведмежі зуби таки відкрають йому голову.

Читайте Володимир Єшкілєв: Про божественний джаз змін

До мого сну заповзають голоси. Один каже про те, що мавпи вкрали циркову касу. Інший переконує, що старого конферансьє щойно згодували дресированим свиням. Третій каже, що той конферансьє виявився старою бабою. Четвертий щось нервово шепоче про неминуче повстання хижаків. Хтось спазматично регоче.

Починається вистава. Клоуни вивозять на арену картонну гармату, бігають навколо неї і верещать. Відтак гасне світло й на арені встановлюють столик для фокусів, на ньому вміщують крислатого капелюха.

Музика стає тривожнішою. Перестук барабанів. Виходить ілюзіоніст. Замість фрака на ньому стара камуфляжна куртка. Голоси виникають знову. Вони сперечаються. Одні кажуть, що в капелюсі жирний кіт, інші переконані що там карликова корова, ще інші кажуть про скунса. Але я знаю – там кролик.

Читайте Володимир Єшкілєв: Про очевидне

Тим часом ілюзіоніст запускає руку до капелюха.

Але витягує звідти не кролика і не скунса, а ропуху.

Та зістрибує зі столика й чимдуж тікає з цирку. Молодь сміється і аплодує, сміється і аплодує…

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.

Comments are closed.