Газета Люди Погляд

Володимир Єшкілєв: Про божественний джаз змін

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Вітряний березневий вечір. Центр Києва. Націо­нальний театр оперети. На джазовому фестивалі щойно стишилося виверження музичного вулкану. Закінчився виступ неймовірного Володимира Тарасова та оркестру «Big Yellow Band».

Виходжу покурити. Зграйка чоловіків у синіх костюмах – вони також курять – обговорюють «політику». Вибори, рейтинги, мітинги. Серйозні люди, але перетирають стару інфу. Зрештою, й нову перетирати пізно. Там, де треба, все вже вирішили. Тобто – реально все. Ті, хто в темі, передивляються сайти, на яких продають тропічну та субтропічну нерухомість. Ті, хто в долі, бронюють готелі та апартаменти між Віднем і Зальцбургом, пише Володимир Єшкілєв у “Репортері”.

Мої вуха ще окуповані музикою. Джазом. Чергами металевих зойків, ланцюгами та каскадами звукових вібрацій. Профанне життя великого міста ще відділено від мене майстерністю ударників і  саксофоністів. А ці типу змагання за владу такі ж одноманітні, як провінційна попса. Як халтура весільних музик.

А джаз – інший. Він приналежний хаосу. Справж­ні ігри світу – а не та «політика», яку згодовують електорату, – також приналежні хаосу. Іноді керованому, іноді – ні.

На закритих від мас аренах грають боги і герої хаосу. Настає їхній час – час потоків і трансферів, час цинічних інвесторів, харизматичних параноїків і нахабних кочовиків. А все, що зробило ставку на незмінність і стабільність, йде лісом.

До теми: Володимир Єшкілєв: Про очевидне

Стабільність ховається під кухонним віником. Далі – тільки рух, тільки динаміка, тільки нестримне тасування колоди. Тільки глобальний джаз.

Найпершими переселенцями на смітник стають раби ідеологій. Ті, хто, попри всі знаки і знамення, продовжує служити ідеям, концептам та іншому мотлоху. Ті, хто вперто не помічає: всі ті ідеї, «святі імена» та «фігури переконань» вже давно стали брендами, трендами, пройшли капіталізацію і тричі перепродані на помийних біржах.

Полум’яних служителів ідей грають у всі дірки. А вони, сараки, потрапляючи до волохатих лап політтехнологів і кураторів, все собі щось бурмочуть про «невмирущі цінності». Хоча варто лише зайти за кут, щоби побачити, як всі ті «цінності» продають гуртом і вроздріб з великими скидками.

Головне – встигати за змінами назв і не зависати на цвинтарях народних ілюзій. А ще – не брехати собі й не слухати попсу. Звісно, ми все ще живемо на теплих уламках старого світу. Але ці уламки на очах розсипаються на порох. Старих пісень про головне вже й не чути. Й не буде вже нових пісень про головне. Й навіть того «головного» не буде. Тому що без потреби.

До теми: Володимир Єшкілєв: Про вибух провінційності

«А що ж тоді буде?» – запитують з балкону. Буде джаз бога Шіви. Або сивий джаз завершення. Як кому приємніше. Нові кочовики опановують світ не для того, щоби когось там врятувати, а лише аби повеселитися на уламках. Прибігають, щоби зіграти кілька експромтів на прострелених банджо і пробитих барабанах. Зрозуміло, що й ці довго не втримаються. Вийде директор фестивалю, махне рукою й чергова хвиля змін знесе їх до темряви.

Й тоді, обертаючись назад, ми згадаємо теперішні дні як старий добрий час, коли хаос був ще не таким зубатим, зомбакам та ідеалістам ще дозволялося колупатися в носі, а кибитки новітніх кочовиків ще не рушили роздовбаними дорогами…

Догорає сигаріла і я повертаюся до зали. Там Сергій Грабар випускає на сцену нових виконавців. Фестиваль триває. Джаз мандрує просторами, відкриває портали та кличе нас до світла.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.