Цього понеділка Петро Шкутяк тільки виписався з Львівського військового госпіталю, де провів майже два місяці, лікуючись після поранення під Луганськом. Свого часу він пройшов весь Майдан, а потім одразу пішов добровольцем у нині вже добре відомий батальйон «Айдар». Та навіть після всього пережитого Шкутяк не дає собі перепочинку. Про уроки війни та плани на вибори — у нашій розмові.
— Петре, як почуваєшся, як нога після поранення, бо досі, бачу, на милицях?
— Почуваюся чудово. Дуже радий, що, нарешті, приїхав додому, бо чотири місяці вдома не був. І дуже радий бачити знайомих, місто, усе навколо. Я вдома, у своїй хаті, і цим усім просто насолоджуюся. Нога — мені зараз треба потроху її розходжувати, розробляти коліно, це процес реабілітаційний, треба працювати. Але то таке — все нормально.
— І що далі? Франківськ гуде, що Петро Шкутяк іде на вибори…
— Так, я прийняв рішення. Іду самовисуванцем, по 83 округу — місто Івано-Франківськ.
— Чому? Після трьох місяців на Майдані і чотирьох на сході хіба не хочеться просто відпочити, побути з дружиною, дітьми?
— Дуже хочеться, чесно кажучи, я тільки про це і думав, але завжди з’являється хтось, хто тебе спокушає на вибори, закидає тобі цей вірус. А потім хтось інший його розвиває і ти думаєш, от, дійсно, треба. Насправді моє життя якось так склалося, що воно активно і давно пов’язано з політикою. В мене є розуміння, що політика впливає на серйозні процеси в державі. А я вболіваю за цю державу та, оскільки маю в політиці певний досвід, то, можливо, буду корисним і в цьому сенсі.
— Сім’я як відреагувала на те, що ти знову десь ідеш?
— Вони вже звикли до того, що я постійно кудись іду і за щось воюю. Це вже наш спосіб і темп життя.
— Ідеш самовисуванцем, але така нова політична партія, як «Сила людей», уже заявила, що буде тебе підтримувати. Що тебе з ними пов’язує?
— Я був там з самих початків, коли ще тільки зародилася ідея розвивати таку політичну силу, коли ми ще тільки припрацьовували її цінності. Ідея така, що це партія, яка не зав’язана на жодному з олігархів, і вплив на неї мають тільки ті люди, які є в партії. Тобто я маю прямий стосунок до створення цієї сили, хоча не є її членом. І тому на з’їзді прийняли рішення підтримувати мене. Чесно кажучи, я б хотів залучитися широкою підтримкою різних демократичних політичних партій, бо мені не дуже подобається, коли політики концентруються лише на своїй партії та дуже часто починають неправильно розставляти пріоритети. Тоді партія стає на перше місце, а держава та її розвиток — десь далі. Я дуже не хочу потрапити в таку ситуацію, бо вважаю, що партія — це лиш інструмент, яким треба працювати на розвиток держави.
— Тобі зараз важко ходити, а вибори — це таки перегони. Як будеш проводити кампанію?
— Треба розуміти, що ця кампанія дуже коротка. Взагалі я нічого нового виборцям не скажу, просто хай люди судять по фактах, по тому, що я зробив. Мені цікаво, щоб люди думали, аналізували, самі приймали рішення.
— По тому ж 83 округу буде балотуватись Андрій Грималюк, з яким ви разом воювали в «Айдарі», як тобі така конкуренція?
— Ми з Андрієм — друзі, дуже давні. Він прийняв рішення йти на вибори, я прийняв рішення йти на вибори, ну, нормально, конкуренція як конкуренція. Не бачу в цьому нічого особливого.
— Нині побутує думка, що вибори взагалі не на часі, бо ж в Україні війна і це важливіше. Як думаєш?
— Вибори, звісно, частково розхитали ситуацію і відволікли політичне керівництво від військових справ. Але це лише з однієї сторони. З іншої — є велика потреба змінити склад парламенту. А от чи вдасться цього досягти — то вже питання. Але знову ж таки, я думаю, що ми маємо навчитися робити різні речі під час військових дій, зокрема й проводити вибори. Адже цей стан у нас може затягнутися надовго, а треба жити далі. Треба вміти робити і одне, і друге, і третє водночас. Так в нас і президентські вибори проходили, я тоді був на сході, ми охороняли дільниці, штаби, і все пройшло більш-менш нормально.
— Зі своїми друзями з «Айдару» спілкуєшся, туди не тягне?
— Звісно, спілкуюся, з близькими. А щодо «тягне»… Я дивлюся на речі реально, мені ще з рік треба, аби нормально ходити.
— Що нового зрозумів після сходу?
— Перше — не можна кликати війну до себе додому. Це була величезна помилка тих еліт і людей, які живуть на сході. Там були керівні клани і великий відсоток людей, для яких головне — щоб задовольнили їхні матеріальні потреби. А ці клани вже так втратили відчуття реальності, що привели війну, не розуміючи наслідків. І зараз люди там жахливо потерпають.
Ну і також я, напевно, зрозумів, що воювати можуть люди, котрі мають якісь нематеріальні цінності. Інакше, це неможливо. Патріотизм у цьому плані дуже багато означає. Виявляється, що яка б там не була українська армія, але він був присутній там у багатьох людях, і фактично це давало можливість тримати ситуацію, воювати нормально.
— На Прикарпатті часто можна почути думку, що то «не наша війна». Щоб ти сказав людям, які так говорять?
— Можу сказати лиш, що я нікого б не кликав на війну. А щодо людей, які так говорять, то це тільки їхня проблема.
