За банальним рецептом люди змушені їхати у район. Бо затягнути молодого спеціаліста у сільську амбулаторію – задача не з простих.
На минулій колегії ОДА підняли питання про стан медицини у наших селах. Як повідомив директор департаменту охорони здоров’я Роман Мельник, нині там відчутно не вистачає лікарів загальної практики сімейної медицини. «Всього на селі працює тільки 327 спеціалістів при втричі більшій потребі, – наголосив він. – Тільки 40 % лікарів проживають на території, яку обслуговують. Дуже часто один лікар при нормі 1200 осіб обслуговує близько 2000‑3000 осіб».
Тож нині в області розробили регіональну цільову програму стимулювання медичних працівників у селах. Як нині живеться людям без лікаря, чим так лякають молодих фахівців сільські амбулаторії і яким чином влада планує їх туди затягнути дізнавався «Репортер».
Порожнє місце
В департаменті охорони здоров’я повідомили, що найбільше сімейних лікарів бракує у Тлумацькому, Снятинському та Долинському районах. Їдемо у найближчий – Тлумацький. У центральній районній лікарні нам дають у проводирі районного педіатра Лесю Слободян.
«Нестача у нас велика, – каже вона. – На селах зайнято тільки 49 % лікарських посад. Нині не вистачає шести лікарів. Молодих спеціалістів взагалі нема. Вони приходять, трошки попрацюють і – на Франківськ, навіть на 0,25 ставки, але щоб у місті. З тих лікарів, що у нас є, – двоє пенсійного віку, двоє передпенсійного, і один, який ще раніше перейшов з педіатрії».
Ми направляємося в амбулаторію села Гарасимів, тут якраз та ситуація, яку описувала пані Леся, – молода лікарка, пропрацювала вісім місяців, а далі знайшла роботу у Франківську. Тож вже чотири місяці у селі чекають нового лікаря.
Тутешню амбулаторію відкрили рік тому. Приміщення просторе і відремонтоване, по холі бігає зо четверо малюків, яких намагаються втихомирити мами.
«Як це – без лікаря?», питаємося у тих же матусь. «Та важко, – каже одна з них Люба Івонюк. – Будь-яке направлення на аналізи, обстеження треба, аби лікар робив. І доходить до того, що мусимо з хворими дітьми їздити у Тлумач, або ж звідти лікаря викликаємо».
На зустріч вже вибігають медсестри. На наше питання, чи завжди так багато народу на прийом, кажуть, що нині то ще не багато. В середньому мають по 20 на день. У Гарасимові живе 1308 чоловік, ще 508 у сусідньому селі Гавриляк, яке належить до цієї дільниці.
Цей кабінет уже чотири місяці чекає на лікаря
Запрошують у лікарський кабінет – нині в амбулаторії це єдине не зайняте приміщення. «Була в нас молоденька дівчина, але перевелася, в селі ніхто не хоче працювати, самі розумієте. От купила нові черевики, поїхала на виклик, вийшла з машини – по щиколотки у болоті, – розказує сімейна медсестра Галина Дяків. – Хоча привикла уже була, казала, що жаль від нас іти. Але у місті все ж таки є якісь перспективи».
Медсестри бідкаються, що без лікаря важко. Якщо щось серйозніше, то місцеві мусять їхати або в Обертин, або у Тлумач.
«Самі дивіться, от померла людина, треба посмертну довідку виписати, в хаті готуються до похорону, і ще мають їхати за тою довідкою у район, – пояснює пані Галина. – І таких випадків багато. Та навіть той рецепт виписати, зараз іде програма боротьби з гіпертонією, держава повертає частину грошей за ліки. Був би лікар на місці – тут би виписав, а так їхати у район, а це гроші на дорогу. Так само сімейний лікар виписує безплатні рецепти пільговим категоріям, відкриває лікарняні. Та й призначень таких ми не можемо робити – коли бачимо, наприклад, що у дитини бронхіт, на себе таке лікування взяти не можемо, відправляємо в район до педіатра».
Тут дуже надіються, що вже у серпні їм пришлють лікаря, який працюватиме в Гарасимові довго-предовго. Кажуть, і квартира є – в Обертині, а звідти гарне сполучення, пішки на виклики ходити не треба – в амбулаторії своя машина. Тільки б прийшов нарешті.
Від нуля до нуля
Їдемо далі. Цього разу у село, де той лікар є, – в Кутище. По дорозі Леся Слободян розказує, як вони виплутують з лікарського дефіциту. Каже, що якщо в амбулаторії немає лікаря, то раз на місяць туди виїжджають фахівці з районної лікарні – педіатр, терапевт, онколог, гінеколог, хірург, лаборант. «Просто важко нам, тому що у нас не так багато спеціалістів, – запевняє вона. – От рахуйте, щосереди і щоп’ятниці виїзд на дільниці, а дільниця може мати п’ять сіл, а може мати одне-два. І в кожне треба їхати».
Але це у певні дні, а решта роботи лягає на плечі фельдшерів – виклики, огляди, патронажі до вагітних, дітей. Добре, що хоч фельдшери є у всіх селах.
«Молодих спеціалістів кличемо, зазиваємо, потрошки все рухається, – продовжує пані Леся. – От минулого року у районі прийняли програму, трьом дітям, за результатами конкурсу, оплачують навчання в медуніверситеті, вони мають вернутися до нас сімейними лікарями. Цього року теж за двох-трьох заплатять. Є у нас й інтерни, зараз плануємо влаштувати трьох в амбулаторії. Квартири поробили – в Обертині у приміщенні колишньої поліклініки чотири, в Кутище – дві, в Петрові планують зробити».
Чому не йдуть? Та все просто. «От ідеш в інститут з рожевими мріями, що будеш хірургом, акушер-гінекологом, вчишся, привикаєш до міста, – каже пані Леся. – І люди у більшості стараються там лишитися – хоча б на 0,25 ставки, але таки в Франківську».
Михайло Ткачук працює в сільській амбулаторії уже 20 років. Каже, знає болячки кожного у селі
Врешті добралися до Кутищанської амбулаторії. Нас зустрічає її завідувач Михайло Ткачук – усміхнений, підтягнутий, у білому халаті. Веде показувати своє царство – хвалиться обладнанням, персоналом. І навіть лелеками на стовпі біля амбулаторії, сміється, що то їхні рідні, кожного року сюди вертаються.
Цього року у березні пан Михайло відсвяткував своєрідний ювілей – 20 років, як працює тут. Каже, спочатку і в нього було бажання втекти, а потім якось прижився, одружився, осів.
«Легко зрозуміти, чому молодь не хоче вертатися у село, – каже він. – Та й робота сімейного лікаря не з простих. От ми маємо два села – Кутище і Вікняни, займаємося всіма людьми, як то кажуть, від нуля до нуля, тобто від народження і до смерті. Плюс і господарська служба на нас, і всі ремонти».
У сімейного лікаря немає ні вихідних, ні свят, продовжує він. Іноді сплануєш собі щось з сім’єю, а тут виклик. І мусиш іти. «В людей болячки найчастіше вилазять по вихідних і по ночах, – сумно жартує. – От зараз літо. Вдень людина сапає, бо мусить, а ввечері і радикуліт, і тиск, і серце, все вилазить».
«Якщо людина після медичного університету і одразу її кидають на цю периферію, то дуже важко, – каже Михайло Ткачук. – Крім роботи з хворими, ще купа всього. По-перше, дуже масивна паперова робота, всі журнали, карточки і так далі. Щотижня виходять нові накази міністерства, треба їх знати. Часто кажуть, от скачайте з інтернету, а в нас же комп’ютера нема. Така робота».
План дій
Як кажуть в департаменті охорони здоров’я ОДА, нині в нас працюють 133 сільські амбулаторії, на засади сімейної медицини переведено 130. За сімейним принципом на Прикарпатті обслуговується 69 % сільського населення, і працюють там 327 лікарів сімейної практики. Дефіцит відчутний. Як заявив на колегії директор департаменту Роман Мельник, у перспективі в 2020 році буде необхідно ще майже 680 посад лікарів загальної практики сімейної медицини.
Значний дефіцит кадрів зумовлений відсутністю належних умов для проживання та практичної діяльності сільського лікаря, кажуть в департаменті, відсутність житла, низький рівень зарплати, відсутність транспорту в амбулаторіях. Тож, аби заманити фахівців на село, в області вирішили ті самі умови покращувати. Так департамент охорони здоров’я розробив програму «місцевих стимулів» медичних працівників сільських закладів на період до 2015 року.
«Ми перші в Україні це зробили, – каже Галина Микула, головний спеціаліст з організації первинної медичної допомоги. – 22 липня цю програму заслухали на колегії, у серпні її мають затвердити на сесії обласної ради».
Так, департамент рекомендує районам перелік місцевих стимулів, які ті мають включити у свої відповідні районні програми. Сам перелік доволі великий. Ось дещо з найцікавішого. За результатами конкурсу район оплачує навчання дітей в медуніверситеті, звісно, з умовою, що потім ці повертаються до них працювати. Оплата інтернатури. Заохочувальна надбавка – 30‑50 % до посадового окладу для молодого спеціаліста. Надбавки за розширений об’єм обслуговування, доплати за ненормований робочий час. Пільговий проїзд лікарям, які доїжджають до місця роботи. Безплатна оренда житла, компенсація у розмірі 50 % вартості комунальних послуг. Безкоштовне виділення земельних ділянок для будівництва житла. Придбання чи облаштування квартир, де б могли жити молоді спеціалісти. Одноразова грошова допомога молодим спеціалістам у розмірі п’яти посадових окладів, якщо вони погоджуються працювати в сільській амбулаторії не менше 5 років, отримання житла у власність, якщо погоджуються працювати не менше 10 років.
«Можливості для запровадження таких стимулів є у всіх районах області, – каже Галина Микула. – Навіть без затверджених програм загальна сума коштів, використаних в 2012 році для мотивації лікарів, 1 316, 815 тис. грн.»
Отож програма є, і стимули, наче, непогані. А от чи заманять вони лікарів у села, побачимо тільки з часом. Хоча відчутно бракує їх уже нині.
Comments are closed.