У селі Новиця Калуського району мешканці щільно закривають вікна та двері, бо вже несила дихати смогом, який йде від торфовищ. Селяни бідкаються: щороку горить і смердить все більше й більше. При цьому сільрада вибиває кошти на техніку для перекопки торфовищ, а екологи та пожежники скаржаться на селян — мовляв, ті самі підпалюють траву, аби не косити.
Село в тумані
Новиця — одне найбільших сіл Калущини. Автобусне сполучення сюди — дуже непогане. Їдемо зранку у сільському автобусі. Минаємо річку Лімницю, відпочивальників, які вже готуються загоряти на березі, та сусіднє село Добровляни. Десь на горі серед зелені заховалися куполи двох храмів з дахами синьої та зеленої бляхи. Виблискують у ранішніх променях і дахи сільських хат. Мальовничо. Перед селом — невеличке заросле озеро, дерев’яні футбольні ворота, гравців нема, лише дим. Крізь відчинені вікна відчувається запах горілого.
«Знову торф горить, — скаржиться місцева мешканка Галина Бойчук. — Здається, що з кожним роком стає все гірше й гірше. Колись так не смерділо. А деколи зранку тут такий густий туман стоїть і ще гірше смердить, аж у горлі дере. А що мають казати ті бідні люди, що коло того торфу живуть? Бідують».
Вийшла на першій зупинці, як кажуть місцеві — на долині. До речі, село поділене на дві великі частини: гору та долину. Саме другу щоранку поглинає сірий смердючий туман, що йде від торфовища.
Прямуємо до тих «бідних людей», що живуть неподалік. З обійстя Марії Синишин добре видно велике поле у чорних і жовтих плямах.
«Те чорне, то вигорілий торф, — показує жінка. — Он, ще димиться. Дуже сильно чути зранку та ввечері. Деколи вікна відкрити неможливо. А деколи ми його вже й не чуємо. Може, звикли чи що?»
«Там ще недавно худобу випасали, — втручається у розмову її сусідка Марія. — Тепер женуть аж туди — далеко».
Селянки скаржаться, що втратили свої земельні паї. «Було недалеко ходили, і земля добра, м’яка, але все перегоріло, — в один голос кажуть жінки. — Навіть одного разу восени вибирали зварену картоплю».
Тепер там усе порожніє, а перепалений ґрунт просідає.
Екскаватор і чотири місяці
За словами сільського голови Володимира Головчака, поклади торфу в Новиці є здавна. Колись, за часів колгоспу, це був промисловий об’єкт, де торф спеціально добували та переробляли — змішували з вапном, бо мав високу кислотність. Той торф продавали як паливо чи органічне добриво. Нині все це — історія. Фермерство занепадає, добрив ніхто вже не потребує, інвесторів нема, бо треба ще виробляти ліцензію на видобуток торфу. А це дуже проблемно й дорого.
«Біда ще й у тім, що колись люди хоч скошували суху траву, а тепер ніхто нічого не робить, а просто підпалюють, бо так легше, — розповідає Володимир Головчак. — Звідти й пожежі. Так воно то трохи притихає, то знов димиться. Лиш хтось кине недопалок чи вітром занесе — знову горить».
Калуські пожежники кажуть, що цього року повідомлень про пожежі в Новиці не було. Бо коли є виклики, то одразу виїздять на місце — і все в них під контролем. Але ж селяни стверджують, що димиться там цілий рік.
«Цього року обласна рада виділила трохи грошей з екологічного фонду на придбання екскаватора, то будемо щось робити самі, — надіється сільський голова. — З такою технікою вже буде легше порозбивати все на квадрати та порозкопувати. Іншого виходу немає. Але на проведення процедури закупівлі екскаватора треба ще чотири місяці».
Не далеко до астми
Подружжя Двірників — Ігор та Леся — переживають за своїх дітей, бо останнім часом почали хворіти. Кажуть, що можливо й через той смог.
«Особливо димиться в останні чотири роки, опадів майже немає, — говорить Ігор Двірник. — Навіть узимку відчувається той запах. Я й курити кинув».
Медики в один голос стверджують, що смог від торф’яних пожеж дуже шкідливий для людського організму.
«Таке середовище цілком може викликати у здорових людей кон’юнктивіт, сльозотечі, нежить, кашель і дискомфорт дихання, — говорить Лідія Мигович, головний алерголог управління охорони здоров’я ОДА. — Це проходить само, якщо зникає причина. Але якщо постійно перебувати у тому середовищі — це велика проблема. Особливо небезпечно для людей, які мають хронічні хвороби легень, астматиків. Вони можуть отримати загострення, бо ті частинки подразнюють горло, бронхи, викликають набряки. Аж до лікарняних ліжок. Я маю кількох пацієнтів із Новиці, які є інвалідами третьої групи, то вони також жаліються на ті дими».
Увага — на велике
В управлінні держтехногенбезпеки в Івано-Франківській області стверджують, що вже від початку року на Прикарпатті гасили чотири торфовища та понад 500 пожеж через займання сухої трави.
«Наймасштабніша пожежа була 26 квітня 2011 року в урочищі Підбора у селі Верхній Струтин Рожнятівського району, — розповідає начальник відділу державного пожежного нагляду, майор служби цивільного захисту Богдан Дмитрів. — З цією пожежею боролися протягом тижня. Гасили 52 людини та шість одиниць техніки. Згоріло близько двох гектарів торфу. Причина займання — необережне поводження з вогнем. Люди не хочуть прибирати суху рослинність, а йдуть легшим методом — спалюють її. Сам по собі торф не загорається».
За словами Богдана Дмитріва, у Верхньому Струтині діє єдине в області промислове торфовище, яке підприємці орендують у сільради. І після тієї пожежі там звертають значно більше уваги на пожежну безпеку, адже зазнали збитків на 89 тисяч гривень, ще й оштрафовані. До того ж, тепер їх щороку перевіряють.
Натомість, на Прикарпатті є ще кілька непромислових, «нічиїх» торфовищ — у Коломийському та Тлумацькому районах.
«У нас в області поклади торфу наземні, а от, наприклад, у Волинській та Рівненській областях — підземні. У них — небезпечніше, — говорить Дмитрів, — бо можливе провалля. Але й наземні гасити дуже важко, бо треба все заливати водою. На Рожнятівщині, аби погасити пожежу, викачали всі найближчі водойми. Навіть доводилося тягнути воду за півтора кілометри».
За останні п’ять років на Прикарпатті зафіксовано 14 пожеж на торфовищах. Із них шість — у 2009 році, чотири — у 2011-му. Цього року вже згоріло близько одного гектара торфу.
До речі, нещодавно гасили пожежу в селі Велика Кам’янка Коломийського району. Зважаючи на сухе літо та шалену спеку, не останню…
Якась дивна філософія виходить. Увагу на проблему звертають тільки тоді, коли стається щось велике та страшне. Повертаючись до Новиці, можна сказати, що тамтешнім селянам лишилося потерпіти з чотири місяці, або бити на сполох уже. Також було б добре обговорювати біди не лише за кавою у сусідки чи в сільському автобусі. Та не лінуватися косити траву.
У футбол у Новиці вже не грають. Бо який дурень на пожежі забиватиме голи?
Comments are closed.