Війна

Гроші зникають в темряві

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

«Будь ласка, поможіть! — у телефоні тремтячий жіночий голос. — Наші діти щодня програють гроші у клубі на розі Мазепи й Січових Стрільців. Так, у міліцію дзвонили, кілька разів. Вони лише перепитують імена та прізвища, а нічого не роблять. Допоможіть, адже ви журналісти!».

Жінка назвалася Галиною. На прохання залишити номер телефону (виключно для редакції, якщо треба буде щось перепитати) відповіла: «Я не хочу, аби потім ті бандюки до мене приїхали». Отакої. У тебе просять допомоги й тобі ж не вірять. Звісно, краще, щоб «ті бандюки» їхали до чужих дверей. Ім’я жінки, напевно, теж не справжнє. Зазвичай «Репортер» не реагує на анонімні звернення. Але ж тема болюча…

«Чемпіони» за шторою

П’ятниця, пів на п’яту вечора. Нас троє: юрист, редактор, журналіст. На вході до закладу — лише напис Webmoney та світлова стрічка «обмін валют-цілодобово», жодної іншої вивіски. Хоч навіть по замальованих вікнах, які одним боком виходять на вулицю Мазепи, а іншим на Січових Стрільців, видно, що тут не може бути лише обмінник.

Одразу за дверима висить важка штора. Певно, щоби хтось із вулиці раптом не вздрів зайвого. Далі доволі велике приміщення, а світла мінімум. Зліва — маленький засклений обмінник. Посере­дині — барна стійка, за нею двійко дівчат. Два комп’ютерні зали наліво й направо від стійки. За спинами відвідувачів видно монітори комп’ютерів. Люди нічого не шукають, не пишуть і не дивляться відео. Вони — грають.

Вигляд у дівчат за стійкою і так ніби стомлений, а журналістське посвідчення взагалі вганяє їх у глибокий сум: «Це не гральний клуб. Нічого не знаємо. Документів немає. Я тільки зайшла сюди на каву. А мене хлопець попросив посидіти за стійкою». Один із гравців, високий сивий дядько, підходить з 200‑гривневою купюрою. Дівчата його розвертають, мовляв, не зараз. Запитуємо, чи то йому для гри. Так. А в що граєте? «Чемпіон», — відповідає та повертається на місце.

Загалом у клубі приблизно 15 клієнтів. Дітей нема, лише дорослі. Люди заглиблені, на чужих майже не реагують.

Дівчата нервуються. Одна вимагає не заважати та вийти з приміщення. Викликаємо міліцію. Підстава? Журналісти «Репортера» виявили заборонену законом діяльність, просимо направити опергрупу. Відповідь — добре, чекайте.

Які тут можуть бути діти!

Міліція їхала 40 хвилин. Дівчата встигли виключити електрику та розігнати гравців. Світився лише обмінник. Люди виходили без заперечень, якось звично. Касир теж втекла, певно, разом із касою. Ну не хапати ж її за руку? Потім можуть бути претензії.

Вільні комп’ютери чекали своїх клієнтів

На «102» дзвонили ще двічі. Виїхали, чекайте. За цей час до клубу заходили десь із 10-12 відвідувачів. Один-два лише міняли валюту, а інші дивувалися темряві й тихо зникали за вхідною шторою.

Зайшли чоловік із жінкою. Він, дізнавшись, що гри не буде, проситься до туалету. Вона залишається біля стійки. Запитуємо, чи також прийшла грати. Каже, так. От, ніколи не думав, що серйозні цьоці бухгалтерського вигляду також ходять по таких закладах.

Двоє спортивних хлопців кажуть, що прийшли подивитись якійсь бій і сідають за стійку. Виглядає, що вони тут свої. Ще один чоловік, міцненький, десь під 40, підходить й запитує, що ми тут робимо.

— А ви, може, власник клубу?

— Ні, я просто до дівчини зайшов, переживаю, може, ви до неї чіпляєтесь.

— Не переживайте. Ми з газети. Отримали інформацію, що в цьому клубі діти програють гроші, прийшли перевірити.

— Ну то вже повна дурня — які тут можуть бути діти?

— А ви звідки знаєте?

Чоловік мовчки відходить і також сідає за стійку.

Вчергове відсувається штора. Нарешті, є міліція — один у формі, інший в цивільному. Оперативник, об’ємний добродушний чолов’яга, називається Іваном, наказує закрити двері, нікого не випускати та ввімкнути світло. Працюємо.

Заходьте через тиждень

Слідчий міського відділу МВС Михайло Федина (єдиний, кого тут можна назвати, бо оперативників — зась, а інших ми просто не знаємо) бідкається, що вчинили не так, як треба. За його словами, треба було спершу погодити рейд з міліцією, потім зробити «конт­рольну закупку», тоді були б залізні підстави, а так… А так треба писати заяву (вже пишу), потрібні свідки (вже є) та поняті (теж ніби не проблема).

Запаковані системні блоки готові до виносу

Далі викликають експертів. Приїжджають ще два авто, збирається 6‑7 правоохоронців. Вони витягують ручки-папери, починається писанина. Чоловік у формі з написом «експерт» на спині фотографує все, що бачить, а бачити хоче геть усе. Дівчина за стійкою пригощає небажаних гостей водою та кавою. Вона вже трохи відійшла, може, змирилася з нелегкою долею.

Усі все роздивляються та записують. Десь у процесі зі стійки раптом зникає папірчик із розкладом роботи клубів «Багіра» та «Базар», а також умовами роботи працівників: зарплата (130 грн. на день), премія (3000 грн.), штрафи (не згадаю, але суттєві й то за будь-яке порушення). Папір довго шукають. Знаходить лише експерт — у себе на фотоапараті.

Усі комп’ютери (32) упаковують у чорні поліетиленові мішки, опечатують і вантажать у машини. Що буде далі? Кримінальна справа. Шукатимуть власника-порушника, і то буде непросто, бо за орендарем, скоріш за все, виявиться ще купа найрізноманітніших суборендарів, а наприкінці, якщо докопаються, — зовсім непримітна особа, яка ніколи не назве справжнього власника. Закрити саме приміщення неможливо, бо тут ще обмінник, а він нічого не порушив.

Отже цілком можливо, що через деякий час у клуб завезуть нові комп’ютери, й він відновить роботу. Може, навіть через тиждень. Адже цей бізнес хоч і безсовісний, але дуже прибутковий. Така собі система витискання грошей із хворих на азарт. До речі, на стійці лежала пачка календариків з адресами ломбардів. Найближчий відмічений жовтим. Швидка фінансова допомога…

За словами слідчого, кримінальну справу відкрили тієї ж п’ятниці, 23 листопада. Стаття 203‑2 ККУ, гральний бізнес. Карається штрафом від 170 тис. грн. до 850 тис. грн. з конфіскацією грального обладнання.

P. S. За два дні до того міліція також викрила гральний клуб. Поруч із «нашим», теж у самому центрі міста. А скільки їх таких? І ще — конфісковані комп’ютери потім знищують за рішенням суду. Їх не можна віддати у школи чи інтернати, бо вони — знаряддя злочину. Дурня? Закон.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.