Різдво ніколи не викликає стільки тривоги як Страсний тиждень і Воскресіння. А все тому, що навертає на роздуми не так про безсмертну і незрозумілу душу, як про її єдиний і тимчасовий дім, про смертне тіло.
Франківськ є ідеальним містом для того, щоби стратити в собі рагуля. Франківськ достатньо повільний для такої вправи, адже досвід багатьох підтверджує: рагуля-у-собі швидко знищити не вдається. Це довга вправа, це шляхетне мистецтво впертих.
У новинах пишуть про масоване теле- і радіозомбування харків’ян з території Російської Федерації, а мені не йде з голови відео-арт харківського митця Миколи Рідного звичайні місця / regular places
Її улюбленою філософською темою було питання міри. Проблема визначення міри, межі, проблема помірності. Її – вслід за античними мислителями – переймало питання того, як людині визначити, досягти і не переступити власної міри у всіх аспектах і випадках життя
Хаотизовані території є небезпечнішими за ядерну зброю. Адже маленька ракета SM-3 Block3 ще за межами атмосфери збиває будь-яке 200-тонне чудисько на штиб пресловутої «Сатани», а от мільйони мігрантів ніякі ракети зупинити не здатні
Яценюка українці незлюбили головним чином за його яйцеголовість. Я взагалі дуже дивуюся з того, як міг настільки нетиповий діяч пробути прем’єром нашої патологічно схильної до типовості країни цілих 25 з гаком місяців. Але все одно це диво не могло тривати вічно, і на всякого камікадзе свій божественний вітер
Весняний Франківськ останнього дня квітня 1986 року виглядав справді незайманим – жодної евакуації, всі рідні, ніяких пошкоджень, паради, неймовірно інтенсивне сонце, вітер, який несе весняні порохи і хмари, що обертаються теплими дощами…
Зрілі суспільства, як відомо, потребують передбачливих менеджерів і впертих законників. Суспільства-підлітки спазматично прагнуть героїв. Чим пацаватішим є суспільство, тим більше воно генерує потреби у канонізованих героях, тим більше для цього суспільства виробляють медійного героїзму (ледь не написав «героїну»).
Кількість українців у Польщі вже просто приголомшує. Я пишу ці рядки з Вроцлава, де це, мабуть, особливо відчутно. Хоч якби я писав їх з Варшави, Кракова, Любліна або Ряшева, то так само міг би вжити це словосполучення
Деякі наївні люди думають, що суспільні пружини стискаються самі. Що так їм, пружинам, хочеться. Що вони як сьогодні стиснуться, так потім і розпружуться. Типу, фіґня. Мовляв, всі скандали і кризи розвіються, як мара над старим цвинтарем
Американцям добре. Їхні музеї переповнені не лише прекрасними й різними експонатами, але й так само прекрасними й різними відвідувачами, серед яких діти й підлітки — елемент чи не найприсутніший. Esthetic education — це якраз воно
Мені страшенно пощастило, що впродовж кількох років я щодня мав дві години на то, аби ходити Львовом. І що тепер маю у цьому місті так багато місць, невідривних від порозставлених у всіх місцях подій і споминів
Слідкуючи за тим, як урядові відкручують набридлу голову в окулярах та прикручують вухату без окулярів, прикольно згадати історію попередніх (часто вже давно забутих) голів. Тих, які тягнули державного воза століття тому, під час інших війн і тієї самої корупції.
Ще зо два тижні тому моя знайома була відносно спокійна. «Трамп не візьме Іллінойс, а Марко Рубіо обов’язково візьме Флориду, – запевняла вона. – Найближчий вівторок стане вирішальним днем для усунення нечестивця Трампа з дороги».
На жаль, я не є фахівцем в історії, тому не можу говорити про неї компетентно. Натомість дуже добре знаюся на забуванні. Забування – це то, чому я віддав більшість свого життя