Народний депутат України від «Європейської Солідарності», керівник інституту Національної пам’яті 2014-19 років Володимир В’ятрович днями відвідав Івано-Франківськ.
Репортер поговорив з нардепом про політичну ситуацію в Україні, ідеологію Зеленського, помилки Порошенка і боротьбу з Росією.
Володимире, ви зараз депутат Верховної Ради. Ви в опозиції, яка фактично не може вплинути ні на що – як це не гірко для тих, хто стоїть на боці опозиції, тому що в парламенті зараз царює і панує колективний і конкретно ваш особистий – я так розумію – ворог Бужанський… Як ви заходите в зал? Ви от проходите один попри одного…
Я не називаю його особистим ворогом, для мене він не є яскравою особистістю, аби бути особистим ворогом. Він, радше, втілення совкових антицінностей, які для мене абсолютно неприйнятні. Але я не хочу, щоб те, що я захищаю, те, за що борюся, зводилося до якогось там анти-Бужанського…
Але, з іншого боку, перебуваючи в такій меншості і бачити, коли на очах твориться ця вся турбоісторія, я думаю, є підстави і для фрустрації, і для повного облому. Як ви себе почуваєте в цьому всьому?
По-перше, я розумів, що це буде парламент із зеленою більшістю. По-друге, маю десятирічний досвід державної служби з бюрократіями і іншими маразмами. Так що певний рівень моральної готовності був. Хоча атмосфера в парламенті заскочила мене якимось домінуючим невіглаством, тобто щось думати, задавати якісь питання – це не формат. Прекрасно розумію, що це не той парламент, в якому зможу сказати, що от – вдалося, просунули, зробили… Це той парламент, в якому буду мати якесь відчуття радості, що, слава Богу, не пройшло.
Повзучий реванш з прискоренням стається, просто з кожним днем все більше і більше. Ми, люди з вулиці, чи з диванів, можемо протиставити тільки одне – вийти на масовий протест. А що можуть протиставити ви, наші представники там?
Зокрема, апелювати, що ті чи інші рішення можуть вивести людей на вулицю. Деколи і це важливо. Принаймні зараз можна сказати, що ця влада таки побоюється вулиці. Якщо буде знову-таки спроба переглянути той же мовний закон, Зеленський має бути готовий до важкого діалогу з вулицею. А він зараз не готовий до критики.
Ви не допускаєте, що він може страх загубити, то що називається?
Ні, я думаю, що страх в ньому сидить. Страх не почути аплодисментів. Це страх артиста, це страх людини, яка все своє життя провела на сцені. І в нього найбільший страх – це вийти на сцену і почути свист чи навіть тишу в залі. І це, власне, спонукає його до рішень щодо переформатування уряду тощо… Якщо він хоче стати політиком, він має змиритися з тим, що він буде робити речі, які не всім подобаються.
А чи не справжня правда в тому, що Зеленський взагалі ніхто і не він приймає рішення?
Ні, він приймає рішення. Катастрофа якраз полягає в тому, що у нас країна, в якій президент Зеленський, прем’єр Зеленський, прокурор Зеленський, голова Верховної Ради Зеленський. От і при цьому всьому це людина, яка насправді політично не готова виконувати навіть однієї з цих функції.
Володимир В’ятрович у Франківську або Як ми пережили комунізм
Ви історик. Скажіть, от не виникає думка… Порошенко, коли прийшов, то його почали товкти з першого же дня. І так 5 років підряд. Я в даному випадку не захищаю Порошенка, який набочив скільки міг. Але чи могла це бути спецоперація розтягнута на 5 років наперед, і хто за цим стоїть?
Думаю, що так. Очевидно, якщо йдеться про свідому дискредитацію Порошенка, то не можна не побачити системну інформаційну роботу з боку Росії, з боку того ж Коломойського, для якого це особистий реванш, особиста помста. Відповідно на це він використав всі свої медіа. Велику роль відіграли наші європейські союзники, які насправді тримали Порошенка в набагато більш жорстких умовах, ніж зараз Зеленського.
А чому мовчить Захід?
От Порошенку дорікають, що він не позакривав якісь там 112 канали, не посадив Медведчука. Так не просто тому, що він цього не хотів. А тому що розумів, що Захід просто порве його. Зараз Захід закрив на це очі. Це насправді одна з найстрашніших речей…
Чому?
Збайдужіння до України.
Через що? Через перші кроки цієї влади чи…?
Очевидно, що тримати постійно увагу світу для України є практично неможливо. Треба розуміти, що суттєво міняється ситуація в самій Європі, вони починають займатися своїми проблемами. І для них Зеленський дуже зручний. Зеленський дає їм можливість вийти чистими з брудної води і заявити, що от дивіться – прийшов юний президент, який готовий сам домовлятися з Путіним, так чого ми будемо з Путіним воювати?
Нічого особистого – це лише бізнес.
Абсолютно. Ніколи не буде представник іншої держави більше відстоювати українські інтереси, ніж український президент.
На вашу думку, у Зеленського є взагалі якійсь цінності, якась ідеологія?
Сумніваюся. Це людина, яка сформувалася як особистість на переломі совка і незалежної України. Ми з ним ровесники. Але до певної різниці географічного походження. Я в свої 11 років виходив з мамою на перші національно-демократичні мітинги у Львові. Це все захопило мене, пройшло через мене. Очевидно, що цього всього не було у Кривому Розі.
Крім амбіції і бажання зірвати додаткові аплодисменти, а це вже сталося, я не бачу, навіщо він йшов на цю посаду. Знаєте, що ще грає в резонанс до його любові до аплодисментів, це люди, яких він привів у парламент. У них непідробний пієтет до нього. Я бачив ці зривання з місця, аплодування під час виступу Зеленського, доречного чи недоречного. І це не була імітація, це реально захоплення ним.
І як історику мені це страшно нагадало хроніки 30-х років. Виступає Йосип Сталін, а всі встають і аплодують. Це його розкладає насправді, він хоче, щоб всі українці такими стали. І вірить, що це можливо. Наше завдання, очевидно, як опозиції, не тільки політичної але й суспільної, дати йому зрозуміти, що, хлопе, Україна не така.
Ви вірите у свою фразу, що дасте йому зрозуміти?
А чому ні? Навіть трохи епатажний виступ Олексія Гончаренка у Раді дав йому трохи ляпаса. Побільше таких ситуацій і він прийде до тями. Або як мінімум зрозуміє, що це вже не сцена, на якій його чекають, що тут не буде аплодисментів. Я далеко не переконаний, що він добуде до кінця своєї каденції. Не через те, що з ним щось станеться, він просто психологічно не витримає і відійде.
Політичні посадки будуть, як ви думаєте?
Боюсь, що будуть.
Порошенка закриють?
Щодо Порошенка не впевнений. Принаймні ті звинувачення, які йому зараз сформульовані, настільки абсурдні, що навіть опоненти визнають, що це абсурд. Але, знаєте, коли звільняли Рябошапку, найбільш настирливо і непокоячи мене звучала теза: ну треба садити. Кого? За що? Не має значення. Люди хочуть, щоб садили. От я боюся, що буде бажання… от саме для того, щоб зірвати чергову хвилю аплодисментів, він це зробить… Ну і очевидно, що під загрозою в першу чергу ті, хто йому найбільше не подобається в опозиції.
Гончаренко, наприклад…
Той же Гончаренко, та ж Федина…
Що було найбільшою помилкою Порошенка?
Їх було теж чимало. Думаю, треба було жорсткіше розправлятися з представниками режима Януковича. Дотягнути це до відповідальності, до засудження. Я розумію, що був тиск Заходу, який боявся, щоб Порошенко не розгорнув політичних репресій, але в даному випадку, я думаю, що це було б виправдано. Мене бентежать недорозслідування справ Майдану. Але, з іншого боку, легко судити, коли ми збоку. Очевидно, він знав набагато, більше, ніж ми.
Як думаєте, наскільки є вина Порошенка і його команди в тому, що відбувається зараз? Чи ця відповідальність усвідомлюється, чи робляться якісь висновки?
Абсолютно. Я думаю, він достатньо тверезий і судячи з того, що зараз відбувається достатньо серйозне перезавантаження команди, то це означає, що він розуміє і готовий… Я не був в команді Порошенка з 14 по 19 рік, часто були з мого боку серйозні критичні випади щодо його діяльності, але тим не менше я отримав від нього запрошення.
Взагалі якщо подивитися історію Порошенка, то він з тих політиків, який вміє робити крок назад, переоцінити. І це, напевно, розуміють ті люди, які намагаються його просто задрочити цими всіма викликами в суд, просто роздратувати, щоб не дати можливості перегрупуватися. Вони розуміють, що це на нього діє як на лева в клітці, якого дразнять прутиком…
Останнім часом все частіше можна почути думку, що Україну може врятувати тільки авторитаризм, але наш, патріотичний, з націоналістами при владі, мовляв, шанс на європейську ліберальну державу ми профукали…
Це абсолютно не українське. Подивіться українську історію і назвіть мені українського вождя. Хто був вождем в Україні? Ніхто. Українці не визнають вождя.
Ми не така нація.
Абсолютно. Ми настільки свободолюбні, що часом це переростає в анархію, тобто це як енергія, яку можна використати на добро, можна використати на зло. Але протиставитись їй неможливо. Авторитарні вожді були виключно зовнішні – ті, хто приходили, завойовували, ламали через коліно, деякий час втримувалися, а потім їх валили. Я не вірю в українського вождя. Я переконаний, що нормальна українська держава може реалізуватися тільки через демократичні процедури. В нас немає якихось імперських нашарувань і т. д. І це, до речі, доводить, що Україна – не Росія. Це те, що ми маємо леліяти, що не дозволяє нам ставати Росією.
Але це є наша слабість перед Росією.
Не знаю, чи слабість. В дальшій перспективі російський варіант – це все одно тупик, я не вірю, що в Росії є якісь перспективи, я переконаний, що теперішня Росія – це тимчасове утворення.
Що дає вам надію в цей досить таки безнадійний час?
Історія. Я вважаю, що наша історія дуже оптимістична. Те, через що ми перейшли як українці… ми не мали жодних шансів… Ми мали бути знищені, про нас мали забути, як про якихось там майя, ацтеків… розшифровувати наші письмена і т. д. Те, через яку історичну м’ясорубку ми перейшли, але залишилися існувати як нація, а тепер ще й створили свою державу, свідчить, що у нас величезний потенціал. Так що історія наша дуже оптимістична.
Автор: Олег Гнатів
Comments are closed.