Іван Гіндей з села Вербовець, що неподалік Косова, пішов на війну в перший день повномасштабного вторгнення. Служив артилеристом у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Повернувся додому через інвалідність дитини та знову взявся за улюблену справу – різьбярство. Сьогодні Іван Гіндей вирізає скрині, рахви, тарілки, рамки, хрести й підсвічники, допомагає фронту та готується стати першим різьбярем-рекордсменом із Косова, пише Репортер.
В майстерні зібране життя
У майстерні Івана Гіндея тихо грає «Даха Браха». Різьбяр каже, що 8 жовтня буде їхній концерт у Франківську, і він дуже хоче туди потрапити. Гурт багато виступає за кордоном, а виловити їх в Україні тяжко.
Тут усе на своєму місці. Гіндейова майстерня більше схожа на музей. Перша стіна при вході присвячена Революції Гідності. Там фото, на серванті – «коктейль Молотова» та інші атрибути того часу.
Наступна стіна – війна. Тут Іван виставив свою амуніцію, з якою був на фронті. Каже, все як було, лиш плити з бронежилета вийняв і віддав хлопцям. Рюкзак, каска, медична сумка. Третя стіна – прапор з підписами побратимів 3 артилерійської батареї 10 бригади і фото з ними. І четверта стіна, під якою стоїть стіл з інструментами і де працює Іван, обвішана фотографіями синів і Карпат.
«Від самого дитинства я чогось знав, що маю бути на війні, – говорить Іван Гіндей. – І 24 лютого 2022 року зранку, коли ми аж сюди чули коломийські вибухи, я пішов у військкомат. В армії не служив, але так відчув, що треба йти – і то бігом. Думав, що ми зараз тих кацапів бігом виженемо. Хто знав, що воно затягнеться на п’ять років».
Читайте також: «Пікассо» на війні. Михайло Остап’юк з Прикарпаття б’є тату в окопах і малює картини після штурмів
«Добре, буду артилеристом»
Іван Гіндей працює на «Прикарпаттяобленерго». Розказує, що перед вторгненням пройшов спеціальні навчання на полігоні у Старичах. Там навчився їздити на БТР. У військкоматі представився водієм БТР і потрапив у 10 бригаду «Едельвейс».
«Дівчата, які все реєстрували, взяли мої документи, де пише, що в армії не служив, і просто олівцем написали «АДН», – пригадує Гіндей. – Це означало – артилерійський дивізіон. Думаю: «Добре, буду артилеристом».
У травні 2022 року він уже воював на Донбасі. Мав аж два позивних – або «Гуцул», або «Гріндей», бо співзвучне з прізвищем.
«Командир і навідник – це основні, а я номер розрахунку – досильний, – пояснює Гіндей. – Я відкривав клин затвора на гарматі, брав таке, як біту, і досилав снаряд. Після пострілу відкидав гільзу на бік, щоб не заважала. Далі хлопці добігали й заряджали знову».
Розповідає, як одного разу його сильно схопила спина. Спустився в укриття, думав, полежить і відпустить. Та боліло ще більше. Аж тут комбат кричить по рації, що вже треба працювати.
«Командир дає навіднику координати, а я не працюю, і мене це злить страшно, – пригадує Гіндей. – Я ще й на командира взлився, бо він підійшов до рації і каже: «Евакуйте Гіндея». А в мене в голові: «Бляха, ну як це я хлопців маю лишати?!».
Івана забрали в Олексієву-Дружківку, в лікарню. А через деякий час повідомили, що його командир і навідник загинули.
«Я би був 100% біля них», – говорить Іван Гіндей.
До теми: Банда братів. «Едельвейс» Роман Берчак з Надвірнянщини воює разом з братом і дядьками (ВІДЕО)
Дві гільзи – чотири колеса
Після лікування він знову повернувся до своїх хлопців. Але далі вже побратими берегли його хворий поперек, Мовляв, буде водієм і лиш снаряди та бійців возитиме на позиції.
«Та добре. Але усе привіз, у хлопців починається робота, то я буду сидіти й курити там коли них? – посміхається Гіндей. – Подаю так само з ними, аби бігом звідти виїхати, а хлопці в бліндаж сховалися. Не було коли берегти себе».
Уберіг його, каже, старший син Остап. Біля амуніції на стіні, на видному місці, прикріплений віршик про тата. Його хлопчик написав батькові на війну.
«Він мій ангел-охоронець, бо я звільнився через нього, – зітхає Іван. – Не по своїй хворобі, що там була операція, а по його. Але би ліпше ще воював 10 років, ніж така погана ситуація, що сталася з ним. У 13 років сину поміняли два кульшових суглоби. Він має інвалідність і через це я звільнився. А другий син народився, коли я був на вогневій позиції. Маю відео, де я гепаю і вітаю з народженням сина Святослава. Я йому те відео покажу в його 18 років».
На війні Іван був майже два роки і вже понад два роки вдома. Чи не кожен день на зв’язку з побратимами. Реагує на всі запити. Передавав великі коробки з продуктами, зібрав 120 000 грн на Мавік для своїх артилеристів. Багато разів ремонтував для них машини. От, днями передав колеса, бо дуже просили. Для цього продав на фестивалі «Чекафест» у Львові дві гільзи, які колись залишив собі на пам’ять.
«Тоді в нас був такий, як то казали – «снарядний голод», – розповідає Іван Гіндей. – Ми стріляли менше, але акуратно, влучно. З тих двох гільз принаймні один снаряд точно прилетів кацапам на голову. Я їх лише почистив, то по два колеса за кожну гільзу вийшло. Важко стало з волонтерством. Люди стали, може, бідніші, а може, їм вже надоїло це все? Зараз тяжко зібрати якусь суму на допомогу хлопцям, а їм цього конче».
Читайте також: Калушанин Микола Панько з позивним «Хімік» хімічить з автівками на дорогах Донбасу
«Для своїх я роблю чотко»
Після фронту він одразу поринув у різьбу, бо, каже, дуже цього хотів.
«Я собі тут закриваю двері, вмикаю тихенько свою любиму музику і маю спокій, – розповідає чоловік. – Думаю про орнаменти. Як вигадати щось краще, як зробити то краще».
Іван – майстер самоучка. Різьбою займалися його двоюрідні брати, які вчилися в інституті прикладного мистецтва й були старші за нього. Тож він малим прибігав до них і просив, аби дали щось порізьбити. І так вчився біля братів.
Брати зараз на війні, а ще його хресний батько. Ще один двоюрідний брат воював під час АТО, був у полоні після Іловайська.
«Мій дід – фронтовик, воював у Другій світовій. Він зі Снідавки – такий гуцул, затєтий, – розповідає Іван. – Але на травневі свята вивішував прапор червоний, з серпом і молотом. Зараз на те місце я вішаю червоно-чорний прапор».
У 14 років Іван виточив і вирізьбив чотири маленькі горіхові рахви (гуцульська кругла шкатулка – Авт.), поніс на косівський базар і продав за 20 гривень.
«Накупив багато продуктів, бо то були тоді гроші, – сміється Гіндей. – І я зрозумів, що за це є гроші, тож почав ще більше старатися».
На лівій руці Іван має і різьбярське татуювання – гуцульський орнамент, який називається гачки чи ріжки.
На фронті теж дуже хотілося щось різьбити, але не було як. Добре пам’ятає свою першу роботу, яку зробив після звільнення. Це була скринька для волонтерки з Києва.
«Зробив таку гарну з вареної грушки 20/20, металом інкрустовану, – описує майстер. – І побратимам робив скриньки для їхніх дружин. Для своїх я роблю чотко, з гордістю. Деколи якийсь перекупник може замовити, то робота так довго й нудно може йти. А як для своїх, то йде, як вітер».
У Косові ще нема таких рекордсменів
Майстер робить скрині, скриньки, рахви, тарілки, рамки, церковні підсвічники трійці, хрести. Також недавно почав робити медальниці – рамки-бокси для медалей чи шевронів. Каже, це зараз актуальний подарунок для військових.
А ще Іван Гіндей незабаром стане першим різьбярем-рекордсменом. Він зробив двометрову тарілку для ресторану «Аркан».
«Думав, що не влізусь з тою тарілкою у майстерню, – розповідає різьбяр. – У двері навскосяка ледве зайшла. Її вага зо 100 кг. Більше двох місяців різьбив всередині. Знімав шкарпетки, мив ноги, залазив туди й різьбив. То не за столом сидіти рівно. Трохи погорбатився над нею».
Тарілку подали на рекорд. Тож скоро представники «Книги рекордів України» приїдуть її реєструвати.
«Я чекаю, бо це така доста гордість. У Косові нема рекордсменів ще й по різьбі», – посміхається Іван Гіндей.
А ще Іван різьбить окуляри. Уже сьомий рік він у команді українського бренду окулярів Hetmans. Власник бренду – американець, який має українське коріння. Їх виробляють у Косові та Франківську, а продають у Нью-Йорку. За словами Гіндея, як почалося вторгнення, то усі 100% з продажу йшли на ЗСУ.
«За ці гроші для нас купили пікап L200, – розповідає Гіндей. – Машина працювала довго. Менше місяця тому її розбили».
У майстерні він любить працювати з самого світанку. Роботи інкрустує металом, міддю чи бісером.
«Люблю погратися. Бо дехто питає: як ти це робиш, де в тебе це терпіння набирається? – посміхається Іван Гіндей – А мене це навпаки заспокоює. З 5.00 до 9.00 спокійно можу попрацювати під улюблену музику. А потім вже всі прокидаються і є інша робота в селі».
Авторка: Світлана Лелик
