Статті

Стартап переїхав до Франківська. Як айтівці допоможуть людям з діабетом

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

За даними дослідження спільноти розробників України DOU, з початком повномасштабної війни 60% українських ІТ-спеціалістів покинули свої домівки. З них 6% переїхали в Івано-Франківську область. Серед них автори стартапу Sugarrr Богдан Діордіца, Олександр Солоников і Денис Гайдамака.

Богдан Діордіца розповів «Репортеру», чому Франківськ не такий вже й зручний для айтівців, коли запрацює їхній застосунок та чому він хотів продати свою ногу.

Як айтівці допоможуть людям з діабетом
Богдан Діордіца

«Чуваче, з’їж солодкого!»

Богдан Діордіца родом із Миколаєва. Закінчивши школу, шість років тому хлопець переїхав до Києва. Хотів вчитися режисурі, та, коли спробував себе в IT, то вирішив, що саме цим і зароблятиме на життя.

У Миколаєві, на жаль, не відбувається майже нічого, якщо ти не займаєшся полем або ж не працюєш у припортовій зоні, – розповідає Богдан. – Я думав, що приїду до Києва та зніматиму кіно. Але все склалося не так, бо IT-сфера заворожує. Коли бачиш, як хлопці й дівчата, які сиділи поруч з тобою за одним столом і малювали візитівки на серветках, стали власниками мільйонних кампаній, починаєш задумуватись про власний стартап. А найправильніше почати з того, що найбільше болить.

Богданові найбільше болить діабет. Кілька років тому Діордіца ледь не втратив ногу, через запалення на місці установки інсулінової помпи.

Був величезний шанс ампутації, але мене успішно прооперували, – говорить він. – Тоді я вирішив, що слідкуватиму за діабетом як слід. Почав шукати відповідну «апку» і з’ясував, що, аби відстежувати свої показники, мені потрібна ціла папка із застосунками, які ще й не взаємодіють між собою. І ми вирішили  створити додаток, який зчитуватиме максимальну кількість даних про діабетика, використовуючи набір девайсів, якими користується людина.

У кожного діабетика різні девайси. Найвідоміший сьогодні – глюкометр. Ним користуються навіть бабусі. Або ж є імплантовані датчики, які постійно вимірюють рівень цукру в організмі. В будь-якому разі Sugarrr аналізує ці дані та попереджує про зростання або падіння цукру – гіперглікемію або гіпоглікемію.

Наприклад: «Гей, чувак, тобі стане погано через 10 хвилин – з’їж солодкого», – пояснює Діордіца.

Читайте також: Меблі для своїх. Як Франківськ прийняв столярів із Краматорська (ФОТО)

Та, щоб почати роботу над застосунком, потрібні були гроші. Тоді виникла ідея відсканувати ногу Богдана та продати як NFT – це особливий тип криптовалюти, який є незамінним – за 15 000 доларів.

Ми хотіли акцентувати на тому, що кожного дня у світі ампутують ноги 2 448 діабетикам. З цією цифрою може конкурувати лише травматична ампутація у країнах, де є війна, – каже айтівець. – І мені дуже пощастило, що в Києві є Deep3dstudio, де погодились відсканувати мою ногу безкоштовно.

Більшість не знає, що в них діабет

Продати NFT-ногу Діордіца так і не зміг, але від ідеї створити Sugarrr не відмовився. Окрім Богдана, сьогодні над застосунком працюють співзасновники стартапу Олександр Солоников і Денис Гайдамака.

Довший час це був наш Pet Project, тобто ми працювали над ним у вільний від роботи час, – розповідає хлопець. – Перший прототип розробили, але не враховували дослідження й не спілкувалися з реальними потенційними користувачами. Потім ми пройшли першу акселерацію від центру підприємництва Львівської бізнес-школи УКУ та отримали наш перший грант від Українського фонду стартапів. Зараз уже маємо працюючий прототип на iOS-пристроях.

У березні в Sugarrr мала інвестувати одна з великих компаній, але через війну ця історія зараз на паузі. Втім, є й позитивні моменти. Допомагаючи Міністерству охорони здоров’я завезти розхідники для діабетиків, команда налагодила контакти із Міжнародною федерацією діабету (International Diabetes Federation) та Європейським агентством з лікарських засобів (European Medicines Agency).

Ми плануємо продовжувати валідувати наш застосунок в Україні, зв’язувати пацієнтів та опікунів з лікарями. Адже діабет є не лише у дорослих, а й у дітей. І за дітьми треба постійно наглядати, слідкувати, щоб вони правильно їли, – пояснює Богдан Діордіца. – А ще є проблема з тимчасово переміщеними людьми. Вони не мають зв’язку зі своїми лікарями, тож якість терапії сильно знижується. Особливо, якщо це вперше діагностовані люди, в яких ще немає досвіду. І тим більше, якщо ці вперше діагностовані люди – військові.

Богдан Діордіца та Олександр Солониковю. Як айтівці допоможуть людям з діабетом
Богдан Діордіца та Олександр Солоников

За даними МОЗ, в Україні хворих на діабет – 3,5 млн людей, серед яких діагностовані – 1,2 млн (35%). Частка недіагностованого діабету – 65%. Це удвічі більше, ніж у Великій Британії (33%) та Польщі (31%).

Додаток планують запустити на ринку України найближчим часом. Але це буде поступовий запуск, аби розробники могли відполіровувати функціонал. А далі – знову гроші.

Ми розуміємо, що жоден адекватний фонд не буде інвестувати в український стартап з трьома чоловіками-кофаундерами, які перебувають в Україні, – каже Богдан. – Це три червоні прапорці. Ризики очевидні. В найгіршому випадку – ракета влучить. Але найімовірніше, що нас просто призвуть до війська. І якщо я, відповідно до мого діагнозу та ускладнень, виключений з обліку, то мої партнери можуть стати на захист нашої держави.

На них опирається країна

Проблема ще й у тому, що стартапери мусять максимально віддаватися своєму проєкту, але й колись таки їсти, у прямому сенсі. Тому в кожного з них є основна робота, де вони заробляють на життя. Зокрема, Богдан Діордіца керує контент-агентством «Клац-Клац», яке виросло з медіа про IT – dev.by, dev.ua і Bubble.

Ми обслуговуємо ці три медіа та окремі IT-компанії. Це можуть бути й невеликі стартапи, і такі велетні як EPAM, – пояснює айтівець.

Взагалі, каже Богдан, ринок IT в Україні від початку вторгнення змінився. Мовляв, якщо до 24 лютого це був ринок «кандидата», то зараз – «роботодавця». Наприклад, до того, щоб винайняти розробника високого або середнього рівня, в IT-компаніях закладали 7-8 тисяч доларів витрат на місяць.

Це були зажраті айтівці, довкола яких усі бігали та хотіли їх собі загарбати, – говорить хлопець. – Зараз трошки по-іншому. Найбільші українські компанії згуртовуються і працюють на спільний ринок, а не намагаються перетягнути кадри один в одного.

З початком великої війни 60% ІТ-спеціалістів були змушені покинути свої домівки. Найбільше переїхало у Львівську область — 11%. На другому місці — Івано-Франківська область, сюди мігрували 6% українських ІТ-спеціалістів. Сам же Діордіца обрав Франківськ, бо звідси родом його партнер Денис Гайдамака.

Ми вирішили виїжджати 25 лютого, – пригадує Богдан. – Хотіли спершу їхати в Миколаїв, аби забрати сестру моєї дівчини, а звідти вже до Івано-Франківська. Та поки виїжджали з Києва, Миколаїв почали обстрілювати, ми зрозуміли, що виводити дитину з підвалу – небезпечно. Тому в Білій Церкві повернули та поїхали у Франківськ, взагалі не розуміючи де ми будемо жити й що робити далі.

Читайте також: Від Коломиї до Бучі. Як канал «Наші бесаги» розповідає про смачну Україну й допомагає ЗСУ

Та залишатися тут надовго він не планує. Каже, місто некомфортне для роботи айтівців. Нема доступних коворкінгів, дороге житло. Це при тому, що створити умови для роботи айтівців набагато легше, ніж, наприклад, перевезти до Франківська завод із Запоріжжя.

Сюди приїхало більш як 10 тисяч айтівців, але громада нічого не зробила, щоб їх приземлити, – стверджує Богдан Діордіца. – Їх не забезпечили ні нормальним місцем для роботи, бо «Промприлад» коштує дорожче, ніж нормальний коворкінг у Києві, ні нормальним житлом, бо сьогодні в Івано-Франківську дуже дорого винаймати квартиру. Це при тому, що айтівці заробляють більше, ніж середньостатистичні українці. Вони платять більше податків і витрачають більше. Якби громада їх приземляла у Франківську, вони б повідкривали тут купу бізнесів. Айтівці – це один зі стовпів, на які зараз опирається країна.

Богдан сподівається, що скоро поїде до Миколаєва, аби побачитись з рідними.

Попри те, що я маю змогу виїжджати з України, я не хочу цього робити. До того, я хочу повернутися в Миколаїв. Але сьогодні я там більше баласт, ніж допомога, – говорить Богдан.

Авторка: Ірина Гаврилюк

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні