Статті

Від Коломиї до Бучі. Як канал «Наші бесаги» розповідає про смачну Україну й допомагає ЗСУ

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

На Youtube каналі «Наші бесаги» можна знайти приготування страв у печі, сирів та хліба чи рецепти на Різдво та Новий рік. А ще – давні українські смаколики, як от, залізний борщ, затірка чи хрупаники. 

З початком війни «Наші бесаги» почали знімати волонтерів, які годують цивільних і військових. А ще – збирають гроші, аби допомогти захисникам. Канал нині має 187 тис підписників. Окремі відео набирають до мільйона переглядів. З їхніми авторами Дмитром та Інною Дячуками ближче познайомився «Репортер».

Мандри, рецепти та любов

Відеопроєкт «Наші бесаги» виріс із любові до мандрів та досліджень їжі під час цих подорожей. Дмитро з Інною їздили у різні країни світу та викладали відео з подорожей на своєму тревел-каналі. В якийсь момент ця цікавість до особливостей їжі в різних країнах перемикнулася  на Україну. 

Ми зрозуміли, що тут є неймовірна кількість страв,  які можна відкривати для себе і для людей.  У кожному регіоні є свої особливості. Хотіли  знімати такі собі гастротури у кожному регіоні, – розповідає Дмитро.

А далі настала епідемія коронавірусу. Усі подорожі зупинилися. Тож Дмитро з дружиною вирішили створювати відео про їжу, не виходячи з дому.

Наші бесаги Новини Івано-Франківська
Бесаги, які Дячуки купили в інтернеті, стали символом каналу

В селі моєї дружини на Коломийщині, де ми перебували на той час, було стільки домашніх рецептів, що рік можна було знімати й нікуди не їздити. Тоді ми й придумали назву. Знайшли в інтернеті бесаги, купили їх за 300 грн.  Вони стали символом каналу. Така собі перша інвестиція. Трохи дивна, але як є. І почали знімати відео, – розказує Дмитро.

Виробництво відео від ідеї до публікації – за Дмитром. Усе робить сам – їде,  знімає,  пише та начитує текст, монтує та публікує в Youtube. 

Нині пара живе на Коломийщині. Там і почали записувати традиційні українські страви для каналу “Наші бесаги”

Над проєктом Дмитро працює разом із дружиною Іннусею – саме так називає її чоловік. Вона – перший глядач ще на стадії монтажу. З нею обговорює усі деталі, радиться перед кожним новим випуском. Крім того, Інна допомагає знаходити цікаві історії, розповсюджує новий матеріал, займається комунікацією на Facebook-сторінці проєкту. Коли ж подружжя записує страву для каналу на домашній кухні, то Інна готує, а Дмитро знімає.

Перші рецепти записували на своїй кухні та в родичів на Коломийщині.

Згодом таки вирушили у кулінарні експедиції, аби урізноманітнити домашні страви.

Найперша моя поїздка була на Полтавщину, в Опішню. З діяльністю Олени Щербань познайомився саме через Facebook. Іншого разу героїв для відео знайшов на фестивалі “Коломийська лижка” і так з’явився сюжет про пружениці з Саджавки, – розповідає Дмитро Дячук.

Минулого року проєкт Дмитра та Інни пройшов відбір від Івано-Франківської ОДА на ознайомчий тур для блогерів живою культурною спадщиною «Go52». Під час експедиції Дмитро зняв кілька сюжетів. Так, у селі Старий Мізунь в Оксани Клебан записав на відео процес приготування одразу трьох бойківських страв. 

В кулінарних експедиціях Дмитра приваблюють люди й те, з якою любов’ю вони діляться своїми традиціями та стравами. 

В подорожах ціную можливість пізнати щось нове, прожити оцю мить вау-ефекту. Ти ніби знаєш, що їдеш знімати певний процес чи страву, але деталі, які відкриваєш для себе, захоплюють. Потім це все намагаюся передати у відео, – говорить Дмитро Дячук. – Кожна подорож особлива. Кожний герой чи страва – як окрема історія життя, яку я проживаю та пропускаю через себе. Моя мета – передати їх людям і зібрати в одному місці.

Їжа під час війни

Інколи люди самі запрошують приїхати. Так, ще до війни Ярослав Бурківський з «Хатинки Пекаря» в Бучі написав на пошту та запропонував зняти про них відео. Але потрапив Дмитро до Бучі вже після звільнення міста від російських загарбників.

У нас була запланована зйомка на літо. Коли побачив що «Хатинка пекаря» ожила, й розпочали збір грошей на нову піч після того, що там сталося, то вирішив поїхати і допомогти. Я знав про це місце і на мене там чекали, – каже Дмитро. – Ярик розповів, що після публікації відео зібрали потрібну суму! І я дуже радий, що люди, які дивляться канал, підтримують наших героїв.

До повномасштабного вторгнення у Дмитра та Інни Дячуків було відзнято багато страв. Ще більше було ідей на майбутнє, запланованих поїздок та запрошень. У перший місяць все зупинилося. Дмитро долучився до IT-армії, допомагав на інформаційному фронті.

Коли прийшло прийняття того, що відбувається, зрозумів, що відео про звичайні страви робити не можу. Не виходить, – розповідає Дмитро. – Почав натрапляти на волонтерські ініціативи простих людей і зрозумів, що проєктом «Наші бесаги» я можу допомагати їм інформаційно та водночас знімати їжу під час війни.

Перше відео записав з Народного дому в Коломиї, де заготовляли ковбасу зі смальцем за давнім рецептом для бійців ЗСУ, плели сітки та  крутили цигарки. Потім був сюжет про Коломийські сухі борщі, далі про – Пістинських масарів, які готують копчене м’ясо, тушкованки та каші для захисників. Так з’явилася добірка відео Їжа під час війни.   

Зупинятися не можна

Погоджується, за понад чотири місяці війни запал людей допомагати армії, зокрема і харчами, трохи зменшився. 

Я всієї картини не бачу. Але є втома. Додалася спека, проблеми з логістикою. Але зупинятися не можна. Всі волонтери, яких я знімав, продовжують працювати за своїми можливостями. Як сказав волонтер Василь із села Пістинь: «До перемоги!», – каже Дмитро.

З кожним відео про волонтерів Прикарпаття, які допомагають ЗСУ «Наші бесаги» публікували й рахунки для допомоги цим ініціативам. А недавно розіграли 5 кг солі серед підписників та зібрали 32 тис грн на фонд “Повернись живим” і фонд Сергія Притули. Нині ціль вагоміша – Інна й Дмитро збирають гроші на сучасний дрон з тепловізором для розвідки. 

Товариш Дмитра, який нині захищає Україну на фронті, передав проєкту два армійські сухпайки. «Наші бесаги» все протестували, записали на відео, а натомість збирають необхідну суму. Потрібні 350 тис. грн. Залишилося менш як 150 тис. грн. Збір коштів у Монобанку тут.

До війни я планував контент на півроку-рік наперед. Зараз планую на тиждень-два.  Днями написав друг з передової, що збирають на дрон з тепловізором. Я все відклав і пішов робити  відео про сухпайки ЗСУ, які він мені передав. Це, до речі, зараз найновіше відео на каналі. Моє завдання – зробити те, що в моїх силах і те, що я вмію. Радий, що людям сподобалося і вони не байдужі. Радий, що продовжують підтримувати армію через волонтерів і ось такі ініціативи. Зараз в нас одна ціль на всіх – це перемога!  А після перемоги вже почну пригадувати, які були цілі в мирний час. 

Авторка: Ольга Суровська 

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні