Історія Статті Фото

Що про Станиславів пишуть поляки і не знають франківці

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Історія нашого міста цікава не лише франківцям. У сусідній Польщі регулярно виходять книги, присвячені минулому Станиславова. На жаль, українському читачеві ці видання не дуже доступні.

Шкода, адже там міститься цікавезна інформація. Ми підібрали п’ять найцікавіших польських книжок, які здалося б перекласти українською, пише Репортер.

Рукописи не горять

Трохи дивно, але ця книга побачила світ не в Польщі, а в нашому рідному Франківську. Це пояснюється тим, що видав її місцевий Центр польської культури і європейського діалогу. Йдеться про працю «Історія станиславівської фортеці. 1662-1812». Її автор Чеслав Хованець (1899-1968) народився у Станиславові, був братом міського голови, вважається одним із найкращих істориків міста міжвоєнної доби. Довший час збирав матеріали про фортечний період історії, видав книгу в 1939 році. Але саме тоді німці напали на Польщу, почались нальоти авіації, одна з бомб влучила у склад друкарні й весь наклад згорів.

На щастя, залишився рукопис, який зберігався у Польській бібліо­теці Парижа, де в повоєнні роки працював автор. В наш час його знайшов франківський історик Мирослав Волощук. Він провів титанічну роботу з впорядкування нотаток Хованця і підготував рукопис до друку. Центр польської культури профінансував видання і у 2018 році відбулась презентація.

Раритети з Відня. Про що розповідають віднайдені знимки в’язниці “Діброва” (ФОТО)

Автору вдалося створити справжній бестселер. Він не надто вдається у геометричні обміри та архітектурні нюанси фортеці, натомість розвертає захоплюючу картину європейської історії, в якому Покутська твердиня відіграла не останню роль. Інтриги магнатського клану Потоцьких, жорстокі облоги, перемоги й поразки – усе це читається як пригодницький роман. У додатках наведені документи, про існування яких сучасні дослідники навіть не здогадувались – список комендантів та інженерів-фортифікаторів, інвентарний опис арсеналу, міські привілеї, реляції офіцерів тощо. Додаймо сюди рідкісні плани та унікальні світлини старого Станиславова, якими проілюстрована книга. Не дуже зрозуміло, чому міська влада досі не виділила кошти на переклад цієї історичної сенсації. Певно, вважають, що є важливіші речі.

Костели й кляштори

Понад 10 років у Кракові видавалась багатотомна серія «Костели і кляштори римо-католицькі давнього воєводства Руського». У томі № 14, що вийшов у 2006, є кілька статей про Станиславів. Усі вони написані сучасними польськими науковцями та присвячені таким храмам:

• Парафіяльний костел (теперішній Музей мистецтв Прикарпаття),

• Тринітарський костел (не зберігся, стояв на вулиці Старозамковій),

• Старий єзуїтський костел (теперішня катедра),

• Новий єзуїтський костел (кафедральний собор УПЦ, що на Грюнвальдській),

• Костел «Аве Марія» (тепер Дім молитви – на Гординського),

• Костел Святого Юзефа (Молитовний дім, що на Майзлях),

• Костел Христа Царя на вулиці Вовчинецькій.

На сьогодні це найкраще дослідження про давню сакральну архітектуру міста. Кожна стаття містить історичну довідку будівлі, архітектурний і мистецтвознавчий описи внутрішнього убранства, а також розвідку про подальшу долю мистецьких скарбів. Автори використали величезну кількість джерел, зокрема костельні архіви, які є доволі малодоступними. Окрім ґрунтовного тексту, видання має багато ілюстрацій. Для порівняння: опис храмів зай­має 78 сторінок, і світлин там – 250. Серед них унікальні довоєнні фото інтер’єрів, ікони, скульптури, портрети Потоцьких, архітектурні креслення.

З бабусиної скрині. Як сучасна мода на вишиваний одяг прийшла в міста ще 100 років тому (ФОТО)

Більшість храмів тепер є українськими, їхнє начиння або знищили за совітів, або передали до музеїв. Частина скарбів осіла в Україні, частину вивезли до Польщі. Коли гортаєш сторінки книги, переконуєшся, що кожен костел був справжнім музеєм.

Для тих, хто цікавиться сак­ральною історією Станиславова, це видання стане безцінним подарунком.

Інтер’єр колегіати, 1925 рік

Архітектура з любов’ю

«Третє місто Галіції. Станиславів та його архітектура в період галіційської автономії» – так називається книга франківської дослідниці архітектури Жанни Комар. Її вона видала у Кракові у 2008 році за підтримки польського Мінкульту. Якщо рахувати з Княгининами, Станиславів дійсно був третім за кількістю населення містом краю, поступався лише Львову та Кракову.

Книга охоплює період 1867-1914 років, коли австрійсь­ка імперія досягла свого розквіту. Сьогодні туристи із захопленням фотографують будинки у цент­рі Франківська. Більшість з них звели наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, тобто у часи, що описує авторка. З книги ми довідаємось архітектурну історію Станиславова. Виявляється, крім знаменитої сецесії, у нас є зразки неоготики, неоренесансу, необароко, еклектизму, орієнталізму та навіть рундбогенштилю. Тут можна прочитати про будівничий рух Станиславова, перебіг його розвитку, про головні вулиці, визначні будівлі, парки та сквери. Вперше під однією обкладинкою зібрані біографії архітекторів, які створили обличчя нашого міста.

Є книги, які приємно тримати в руках. «Третє місто Галіції» – якраз із таких. Коли перегортаєш сторінки, інколи здається, що це не наукова монографія, а мистецький альбом. Шикарна поліграфія, якісні кольорові фото Павла Мазура, старовинні поштівки з колекції Зеновія Жеребецького дозволять здійснити захоплюючу подорож австрійським Станиславовом. При чому авторка не обмежується фасадами. Разом із нею ми гуляємо під’їздами і сходовими клітками, роздивляємось мистецьке литво перил, перемигуємося із маскаронами та все більше й більше закохуємось у наше місто. Хтозна, може польських туристів більшає ще й завдяки цій книзі?

Так виглядав  нинішній Фортечний провулок у книзі Чеслава Хованця

Політика з економікою

А цю книгу постійно цитують історики. Майже у всіх сучасних краєзнавчих дослідженнях обов’язково знайдемо посилання на працю Криштофа Бронського «Соціально-економічний розвиток Станиславова у 1867-1939 роках».

З назви зрозуміло, що це книга про господарське життя міста часів пізньої австрійської монархії та Другої Речі Посполитої. Вона вийшла у краківському видавництві «Антиква» у 1999 році, має 168 сторінок і на сьогодні є бібліо­графічною рідкістю. В Інтернеті її теж нема. У нашому розпоряд­женні є лише ксерокопії кількох сторінок книги Бронського, але й цього достатньо, аби зрозуміти, що попрацював він ґрунтовно.

Каменяра кохати важко. Все про маловідомі любовні історії Франка

Автор наводить статистичні дані про ремісників і підприємців, розкриває нюанси міського самоврядування і фінансової політики Станиславова, перелічує усіх бургомістрів, описує територіальну експансію міста, цитує спогади мандрівників, які тут проїжджали.

Досить цікавим є опис виборчої системи до міської ради. Так, усі виборці були поділені на три кола. До першого належали інтелігенти, почесні громадяни та найбільші платники податків. Нижчі кола формували люди із скромнішими прибутками. Кожен виборець мав бути не молодшим за 24 роки, психічно здоровим і працювати на постійній роботі. Люди, які перебивалися випадковими заробітками, до виборів не допускались.

За Польщі міська рада складалася з 48 депутатів. Останній, довоєнний склад депутатського корпусу був такий: поляків – 25, євреїв – 20, українців – 2, німець – 1.

Історії з життя

Якщо попередні видання є нау­ковими працями, то остання позиція у нашій підбірці належить до художньої літератури. Це спогади Горація Сафріна «Кумедні та особливі історії з мого життя», що вийшли у 1970 році у Лодзькому видавництві. Автор народився у 1899 році в Монастириську, потім переїхав до Станиславова, де вчився у гімназії. Після Першої світової війни працював у станиславівському єврейському театрі.

Левову частину спогадів він присвятив місту свого дитинства. Сафрін пише про талановитого, але жадібного лікаря Мрочковського, повітового старосту Юліуша Прокопчиця, який не брав хабарів, недалекого Леона Кеслера, власника готелю «Центральний». Особисто знався з Іваном Франком, описує візит до Станиславова письменника Шолом-Алейхема та знайомство з іншими цікавими людьми.

А ще Горацій Сафрін мав блискуче почуття гумору. Його перу належать два томи єврейських анекдотів «При шабатових свічах», багато яких стосуються Станиславова. У спогадах він також наводить безліч кумедних історій. А ще з теплотою описує наше місто, яким побачив його на початку ХХ століття: «Була ще інша назва, що описувала той комплекс кількаповерхових кам’яниць, паралельних вуличок, акуратно підметених хідників, зі старосвітським ринком, колегіатою і рештками оборонних мурів, із лісистими околицями, в обіймах двох швидких Бистриць. Люди називали наше місто «перлиною Покуття».

Читається книга легко, написана живою мовою, на кожній сторінці якась цікава історія. У домашній бібліотеці така річ точно не буде зайвою.

Автор: Іван Бондарев

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні