Археологи національного заповідника «Давній Галич» постійно проводять розкопки, щоб знайти нові артефакти трипільської культури. Недавно завершилася чергова експедиція, де вдалося розшукати стародавні посуд, кам’яну сокиру, наконечник зі стрілами, мідне шило та інші предмети побуту трипільців.
Репортер розпитав франківського археолога Тараса Ткачука про ці та інші знахідки на території Прикарпаття.
Тарас Ткачук – український історик, археолог, дослідник трипільської орнаментики. Член Європейської асоціації археології, автор більше 70 наукових статей, восьми книжок.
Пане Тарасе, чим важливі речі, які вдалося знайти цього разу?
Ми продовжили розкопки трипільської хати у селі Залукві, біля Галича. Це хата так званого етапу ВІІ – 4000 років до нашої ери. Цікаво, що поселення трипільців цього періоду на цій території не дуже відомі. Ця хата – перша пам’ятка, де чітко видна приналежність до період ВІІ.
Також ми знайшли рештки попередньої хвилі поселення, яке було тут, – ранньотрипільського, десь 4500 до нашої ери. Це взагалі дуже цікаво, бо раніше вважалося, що у Верхньому Придністров’ї етапу А (Раннього Трипілля) немає. Це вже друге поселення цього періоду на Прикарпатті, яке ми виявили. Перше – у селі Козина неподалік.
Як давно тривають розкопки цієї хати?
Уже третій рік. Оскільки нас мало, копаємо частинами. Цього разу було шестеро археологів, а зазвичай по троє-четверо.
Скільки там ще таких хат?
Там ціле поселення. Ми розкопали більшу частину лише однієї споруди. Львівські геофізики кажуть, що там десь шість хат. Але я думаю, більше.
Є проблема з місцевими грунтами. Вони містять кислоти, які нищать орнаменти на посуді. За 5-6 тис років орнаменти зникають. Тоді залишаються голі черепки і часто ми хоч і можемо сказати, що це Трипілля, але важко зрозуміти, який період. Залишається визначати лише за формою, бо з часом вона мінялася. Тому кожна знайдена пам’ятка з мальованими орнаментами – це унікальне явище.
Трипільці селилися переважно на рівнинній місцевості?
По-різному. На деяких етапах вони селилися на рівнинній території, ближче до води. Але бувало, що й селилися на високих горбах – тоді певно були якісь конфлікти і вони намагалися дбати про оборону.
Скоріш за все, конфлікти були між самими трипільцями, а не зовнішніми ворогами. Трипільці не були державою, це була група людей, яка, як вважається, жила племенами, хоч їхній устрій ми не знаємо. Тому, не виключено, що вони могли мати між собою конфлікти – за воду, пасовища.
Що сталося з поселенням у Залукві, чому воно зникло?
Ми бачимо сліди пожежі на обмазках, кераміці. Хата згоріла, але невідомо, чому.
Київські колеги просувають ідею, що це було ритуальне спалення, може приносили жертви. Але я, якщо чесно, сумніваюсь. Хата була збудована з дерева, було багато сухої соломи сіна. Все це легко могло загорітися від побутової пожежі. А ще тоді не було громовідводів. Якщо поцілила блискавка, горіло все поселення.
Ви ведете розкопки саме в районі Галича?
Я працюю у заповіднику «Давній Галич», тому розкопки веду там. Хоч на Прикарпатті є багато цікавих поселень, які варто дослідити. Наприклад, у Городенківському районі, але їх не досліджують з п’ятдесятих років.
Археологів-трипіллєзнавців можна перелічити на пальцях. Найближчий до нас – Михайло Сохацький, дослідник печер Тернопільщини, зокрема печери Вертеба. Це унікальна пам’ятка Трипільської культури.
Мистецтво – про перемогу. Чому франківці мають відвідати нову виставку у краєзнавчому музеї
Яка подальша доля знайдених артефактів?
Ми їх досліджуємо. Спочатку відмиваємо від болота, сушимо, потім намагаємось склеїти. Далі шифруємо – кожна західка повинна бути записана: з такого поселення, на якій глибині знайдена.
Потім це все складаємо у ящички і здаємо у фонд. Що можливо, те замальовуємо, фотографуємо. Це ціла процедура. Потім обов’язково пишемо звіт до Києва.
А потім виставляєте знахідки у музеях?
Те, що більш атракційне, виставляємо. Але часто це черепки, які є цінними та інформативними тільки для спеціалістів. Виставляємо знахідки переважно у Музеї історії Галича, там у нас є два зали.
Чи можете ви виділити якісь головні археологічні знахідки за всю свою кар’єру?
Якщо йдеться про праісторію чи період енеоліту, важливі не унікальність знахідок, а їхня кількість. Бо це вказує на сталість традицій, сталість використання певно посуду. Щодо унікальних знахідок – трапляються мідні вироби, їх не так багато. Як мідь сюди потрапляла – теж цікаве питання, яке має різні версії.
Читайте: «Тут наш дім». Француз Клеман Колетто продовжує жити у Франківську під час війни
Чи часто ви бачите наслідки роботи так званих «чорних копачів»?
Бачимо час від часу, особливо коли ведемо археологічні розвідки. Їх цікавлять речі з металу, ходять з металошукачами. Це велика пошесть, люди нищать культурну спадщину. Цим займаються або бідні люди, або дуже багаті – для других це як рибалка чи спорт. Вони таким чином розважаються. Як з цим боротися – не знаю, думаю, цим має займатися СБУ чи інші служби.
Свого часу була мода на трипільські глечики, особливо за президентства Ющенка, бо він таким цікавився, тож різні чиновники теж почали збирати ці глечики. Це нанесло великої шкоди, особливо на Вінниччині, Черкащині. Там цілі поселення скопані у пошуках цих глечиків.
Наскільки зараз в Україні вивчається Трипілля?
Вивчається безумовно, але загалом про розквіт археології зараз не йдеться. Експедиції проводять або ентузіасти, які працюють у музеях, заповідниках, або ті, хто веде співпрацю з іноземцями. Зараз ця співпраця значно зменшилася під час війни.
А іноземці цікавляться?
Так, але на Заході є не менш цікаві культури. Плюс їхні інституції – не нашого рівня, бюджет однієї організації набагато більший, ніж наша ціла Академія наук. Інколи зацікавлення іноземців виглядає трохи комічно, бо вони не можуть читати наші тексти, а головний масив інформації про Трипілля написаний в Україні.
Читайте: Багато звуків, мало запахів. Письменник з Франківська Маркіян Прохасько – про Антарктиду
Які основні проблеми сучасної української археології? Крім грошей, звісно.
Не вистачає освіти, знань. У нас проблема з навчанням майбутніх археологів. Крім того, ніхто не хоче займатися археологією за таку низьку зарплату.
Проблема з плануванням розкопок – що ми маємо копати і для чого. Яке пояснення, для чого копається ця пам’ятка, а не ця. Немає систематизованості. Часто люди працюють на тих пам’ятках, де вони вже звикли працювати. Але там уже все відомо, тому сильних відкриттів не можна очікувати. Стан держави відзеркалюється на всіх галузях, у тому числі й на археології.
Авторка: Ольга Романська
