Будинок на Шевченка, 12, відомий багатьом як “Лилик”, може втратити статус пам’ятки. Новий власник кам’яниці – Володимир Балагура, керівник будівельної компанії “Ярковиця”, подав позов на міський департамент архітектури до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Суть позову – скасувати рішення про внесення будинку на Шевченка, 12 до переліку пам’яток. Розгляд справи призначений на 14:15 13 лютого. Про що саме йдеться і чим це загрожує, розбирався Репортер.
Реконструкція без статусу
Будинок зведений у 1870-1872 роках родиною Щепанських. 20 років у ньому проживав син Щепанських Юліан, а згодом тут облаштували приватний жіночий пансіонат Меланії Домбровської. Пансіонат пропрацював у стінах будинку 10 років. Потім будинок змінив ще кількох власників, а в радянський час тут був дитячий садок “Вогник”.
З 1990-х кафе “Під лиликом” на Шевченка, 12 було осередком спілкування митців, письменників, патріотичної і творчої молоді міста. Як розповідав Репортеру громадський активіст Віталій Перевізник, саме там було започатковане Студентське братство, звідти й пішла ідея братства відзначати День міста.
Кафе з великим садом та альтанками поряд пропрацювало до початку 2000-х. А до 2015 року стояло пусткою.
Востаннє активне життя у Шевченка, 12 намагалося вдихнути подружжя Дмитра й Дарини Шегд, які у 2015 відкрили у частині будинку галерею-книгарню “Під Лиликом”. Втім, за два роки книгарня закрилася.
А півтора року тому будинок на Шевченка, 12 викупив Володимир Балагура.
Новий власник звернувся до департаменту містобудування та архітектури, аби отримати містобудівні умови й обмеження на реконструкцію будинку за адресою Шевченка, 12. Але реконструкція, яку запланував новий власник, – неможлива у статусі пам’ятки. Тож через суд він намагається позбавити її цього статусу.
Ми відмовили, бо не було подано документів, що стосуються пам’ятки архітектури, – говорить очільник департаменту Орест Кошик. – Йшла мова про кардинальні зміни, на які потрібно отримувати дозволи, проводити експертизи, робити проєкт.
За словами Кошика, Балагура пропонував забрати сходові марші з боку наявного входу і зробити новий вхід з двох вікон торцевого фасаду, що виходить на вулицю Шевченка.
Разом з тим Орест Кошик додає, що навіть такі кардинальні втручання в конструкцію пам’ятки – можливі, якщо дотриматися усіх вимог. Теоретично можна було донести документи, які потрібні для погодження таких конструктивних втручань, і не влізати в судову тяганину. Кошик каже, це потребувало б удвічі більше документів і погоджень, але цілком реально.
Якщо є відповідні дозволи та експертизи, то це не є заборонено. Якби це було заборонено, то у нас в місті жодного кафе чи магазину в центрі не було б, – говорить Орест Кошик. – І тут виникає ця судова справа. У матеріалах справи є висновок судово-будівельного експерта, де написано, що будинок малоцінний, що він випадає з загального ансамблю вулиці Шевченка, бо вулиця сформована триповерховими будівлями, які містять цінні архітектурні елементи на фасадах. Але це не компетенція судово-будівельного експерта.
За словами керівника департаменту, винесення пам’ятки з реєстру – це крайня міра. Тож постає питання, чи не була ця відмова формальністю для забудовника, аби піти до суду.
Лише бізнес
Позицію Володимира Балагури «Репортеру» прокоментував Ярослав Яцишин, представник інвестора, керівник групи будівельних компаній.
За його словами, будинок за адресою Шевченка, 12 потребує реконструкції. Мовляв, є два рішення: чекати, поки завалиться, або рятувати те, що є. Каже, велике дерево, що росте при вході до будинку, своїм корінням підтискає його лівий бік. А по правому боці пам’ятки пішла тріщина.
Я народжений в цьому місті, жив недалеко. Я прекрасно знаю, що є лицем і пам’яттю цієї вулиці. Ми купували цей будинок з метою збереження наших інвестицій і з метою збереження цього об’єкту, – говорить Яцишин. – Цей будинок, як пам’ятка архітектури, повинен бути збереженим у такому ж зовнішньому вигляді. Щодо внутрішніх перебудов ми консультувалися з архітекторами, які спеціалізуються на пам’ятках Івано-Франківська. Їхня позиція така, що внутрішній простір добудовували й перебудовували. І первинного вигляду він не має. Тож внутрішній простір буде перепланованим під ведення бізнесу.
Звернення до суду Ярослав Яцишин пояснює як спосіб перестрахуватися юридично й фінансово.
Якщо збирати усі дозволи та робити кошторис під реставрацію, проєкт навряд чи буде вигідним для інвестицій. Водночас, як інвестор, Яцишин обіцяє “збереження об’єкта у такому вигляді, який є”.
Ми рухаємося в юридичній площині, щоб мати можливість будинок реконструювати. Станом на нині ми не можемо здійснювати будь-які втручання в тому числі з метою його збереження, бо цей об’єкт є пам’яткою архітектури, – каже Ярослав Яцишин. – Ми хотіли б спочатку вирішити питання в судовому порядку, а потім вже щось робити. Як ми бачимо, правильного механізму, який би задовольняв всіх, немає. М бачимо, що “Лилик” треба залишити. Але несучі конструкції в жахливому стані. Ми не хочемо йти тим шляхом, коли ставлять паркан і нехай воно собі там завалиться. Ми краще вирішимо документально проблеми, аби в нас був дозвіл на втручання. А далі – відновимо будинок.
Крім того, Яцишин обіцяє облаштувати відкритий громадський простір поряд із будинком на Шевченка, 12. Каже, позаду “Лилика” є земельна ділянка, яка в генплані зареєстрована як сквер. Тож після реконструкції будинку новий простір буде доступним для всіх.
Водночас позаду пам’ятки, поруч, на Шевченка, 8, територія вже розгорнута. Виглядає, що під забудову. Яцишин наполягає на тому, що найближчим часом у планах – реконструкція “Лилика” і проєктування громадського простору, що належить місту. А все решта – теж у планах, але ще не скоро.
Небезпечна тенденція
Навіть якщо повірити інвесторам, що зовнішній вигляд будинку збережуть, і припустити, що у них вийде краще, ніж із відбудовою будинку на площі Ринок, 6, винесення будинку на Шевченка, 12 з реєстру пам’яток може спровокувати вал таких позовів.
Івано-Франківськ вже втратив пам’ятку на Мазепи, 138, відому франківцям як ресторан “Садко” саме через те, що юристи забудовника знайшли помилки в рішеннях депутатів, через суд визнали їх неправомірними і вилучили будинок з реєстру пам’яток. А кілька років тому власник будинку на площі Ринок, 6 через суд домігся вилучення пам’ятки з реєстру спираюсь на порушення нормативної бази в рішеннях облради станом на 1983 рік, і по суті звів новий будинок.
Підвішеною залишається і ситуація з колишнім кінотеатром “Трембіта”, власниця якої спершу хотіла через суд вилучити її з реєстру пам’яток, а потім забрала позовну заяву.
Чергове винесення пам’ятки з реєстру може стати прикладом для інших.
У нас немає прецедентного права. Але судова практика може застосовуватися судами як доказ, що аналогічна справа була. І це тривожний дзвінок, – говорить Орест Кошик.
За його словами, єдине, що могло б врятувати пам’ятки Франківська від повальних судових позовів, це їх внесення до електронного реєстру Державний реєстр нерухомих пам’яток України (єПам’ятка).
Ця електронна база наповнюється об’єктами культурної спадщини України, зокрема й місцевого значення. Але коли наповнення реєстру закінчиться – невідомо.
До теми: То «Дністер», то «Трембіта». Які пам’ятки втратив Франківськ за останні роки
Якщо пам’ятка вноситься туди, це вже має бути якась константа, яка покладе крапку в спірних питаннях щодо правомірності чи неправомірності їх внесення в перелік, – говорить Орест Кошик. – Сьогодні ми співпрацюємо з управлінням культури, національностей і релігій ОДА з цього питання. Вони подали в міністерство культури список, в якому є чотири пам’ятки національного значення і 529 пам’яток місцевого значення. Наразі це все в процесі.
У департаменті містобудування та архітектури обіцяють боротися за пам’ятку на Шевченка, 12 і на випадок програшу в суді готуються до апеляції. Якими б не були рішення суду, «Репортер» стежитиме за розвитком подій і за виконанням обіцянок інвесторів.
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.