22-річний Андрій Дожджанюк з позивним «Рейн» – бойовий медик 13 бригади «Хартія» Нацгвардії України. Молодий військовий рятував побратимів у Серебрянському лісі, а зараз навчає тактичної медицини, пише Репортер.
«Готуйся на медика»
У Харків Андрій Дожджанюк поїхав після того, як у січні 2023 року дізнався про загибель друга – Тараса Стахіва. Вони були однолітками, мали спільні інтереси, були в одній громадській організації.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми разом з ним і ще двома хлопцями поїхали в Київ на базу «Азова», де проходили навчання та підготовку, – розказує Дожджанюк. – Після того повернулися до Франківська. Потім хлопці дізналися, що існує ДФТГ (добровільне формування територіальної громади), що вона бере участь у бойових діях, і поїхали туди. Я залишився у місті. Вже коли дізнався про загибель Тараса, поїхав у Харків.
Спершу він два місяці ще був у ДФТГ, а у квітні 2023 року вони всі перейшли у Нацгвардію і стали 13 бригадою «Хартія».
Від свого прізвища Андрій Дожджанюк має позивний – «Рейн». Нині він бойовий медик, а також інструктор з тактичної медицини. Наразі Андрій на навчанні у Великій Британії, де здобуває черговий інструкторський рівень.
Іноземні інструктори постійно цікавляться нашим досвідом, – говорить «Рейн». – Коли щось розказують, питають чи воно працює в нас, чи ні. Наприклад, коли ми працювали зі зброєю чи відпрацьовували якісь тактичні моменти, вони зразу питали чи в нас це працює. Ми їм у відповідь показували, що ми поміняли чи додали, аби воно було більш ефективним.
За словами Андрія, він не вибирав тактичну медицину. Згадує, коли лише сформували бригаду, він був серед перших, хто з ДФТГ перейшов до «Хартії».
І нам почали привозити мобілізованих, контрактників, тобто людей, які доєднувалися до бригади, – пригадує військовий. – Мій командир відділення, щоб люди просто не сиділи, поки чекали відправки, сказав позайматися з ними, навчити накладати турнікет. І я проводив такі заняття. І якось приїжджає головний сержант бригади Олександр Ющенко «Капа». Заходить, побачив, що я проводжу заняття, постояв, подивився, вийшов.
Через два тижні «Капа» знову приїхав, викликав Дожджанюка та сказав: «Все, готуйся на медика».
Він взагалі добре бачив у людях те, в чому ти міг себе проявити, – розказує Андрій. – Навіть, командир бригади казав, коли «Капа» приходив до нього з призначенням на посаду тієї чи іншої людини, він не сумнівався у його виборі. «Капа» не просто так підібрав цю людину. Він міг бачити людей.
Олександр Ющенко «Капа» загинув у квітні 2024 року під час виконання бойового завдання.
Андрій Дожджанюк працював бойовим медиком у Серебрянському лісі – на стабілізаційному пункті, який облаштували у бліндажі. Їм з передової привозили поранених, медики стабілізували їхній стан, аби евакуювати далі у госпіталь.
Як це робили предки
У 14-15 років Андрій Дожджанюк почав цікавитися історією і своїми предками. Розповідає, що прадід по маминій лінії служив у дивізії «Галичина», а потім воював в УПА. А дядько прадіда був у Січових стрільцях.
Потім Андрій дізнався, що у Франківську, при братстві ОУН-УПА, є молодіжне крило. Вступив туди. А далі з товаришами створили свою громадську організацію. Займалися військово-історичною реконструкцією та знімали короткометражні фільми на історичну тематику.
Я тоді більше зрозумів, що ми повинні бути незалежними по-справжньому і що рано чи пізно росія не зупиниться на тому, що зробила у 2014 році, – говорить «Рейн». – Тож ми, можна сказати, готувалися. Проводили різні тренування, відвідували тренінги. Коли сталося вторгнення, більшість пішла захищати державу, як це раніше робили наші предки.
Каже, мав можливість у Харкові, а потім на полігоні організувати лекцію про Романа Шухевича. Для цього привезли форму, зброю, різні документи, друкарську машинку – те, чим користувалися вояки УПА. Після лекції показали короткометражний фільм, який вони з товаришами знімали ще до вторгнення.
Тобто реконструкція і зараз є, – говорить Андрій. – Аби люди розуміли і знали, хто це і за що вони боролися, як вони боролися, якими засобами. Особливо бійцям було дуже цікаво, чим вони воювали, яким озброєнням, яке було забезпечення, який одяг. Ну, тобто це те, що фактично зараз наближено до нас. Це така паралель, яку можна провести нині. Адже тоді і зараз у нас один ворог. Що тоді, що зараз, українці об’єдналися і хочуть покінчити з цим ворогом.
До людей має дійти
По Івано-Франківську та області висять білборди з «Рейном». Він став обличчям рекрутингової кампанії «Хартії» на Прикарпатті. Каже, це було неочікувано, але приємно.
Значить я роблю щось правильно, я на правильному місці, – каже Андрій Дожджанюк. – Зачепило за серце, що воно буде саме в Івано-Франківську. Я сильно скучив за містом, бо дуже рідко буваю вдома. І це мене дуже потішило, що моя дитина, моя дружина зможуть побачити мене хоча б так. І можливо, знайомі або інші люди побачать мене і хтось задонатить на бригаду. Можливо, хтось почне цікавитися і прийде до нас в рекрутинговий центр і захоче стати частинкою бригади.
За словами Андрія Дожджанюка, найкраще за «Хартію» говорить статистика і результати роботи бригади.
Наприклад, перша повністю роботизована операція, яка була проведена на Харківському напрямку. Без застосування піхоти – тільки роботи, – розказує «Рейн». – Дуже потужно працюють наші дронщики, піхота. Ми робимо свою роботу досить добре і тримаємо ту частину фронту, яку нам довірили. І більше того – просуваємось і повертаємо нашу землю назад. Тобто не тільки глуха оборона, а й просування вперед.
Говорить і за добру підготовку, адже у бригаді працюють класні інструктори, які мають підхід до людей і вміють знайти їхні сильні сторони.
Я завжди кажу, що наша бригада – це як велика сім’я, в яку ти приходиш і ти знаєш, що будь-хто, не дивлячись на звання чи посаду, якщо тобі потрібно, він зможе допомогти, розказати, навчити, – каже Андрій. – Тобто ти потрапляєш в оточення таких самих людей, які прийшли сюди з цивільного життя, які до цього не служили, але зараз завдяки підготовці, завдяки бажанню стали тими, ким вони є.
За словами Андрія Дожджанюка, навчанню приділяється багато уваги та часу. Наприклад, базовий курс підготовки триває 55 днів. А далі людина ще приїздить на полігон і там з нею ще два тижні або й місяць працюють інструктори. Лише після цього новобранці потрапляють у свій підрозділ.
Я би хотів звернутися до тих людей, які побачать наші білборди, – говорить Андрій «Рейн» Дожджанюк. – Не потрібно ховатися, тікати, відкуповуватися. Потрібно усвідомити: якщо ми всі втечемо чи приймемо рішення бути з сім’єю, то рано чи пізно ці нелюди прийдуть до нас. Можна відкрити Вікіпедію й почитати, що вони робили тут у 1939 році. Думаю, до людей уже мало б дійти, що ми всі повинні об’єднатися для того, щоб зупинити й знищити цього ворога. Тому долучайтеся до «Хартії». Обіцяємо, що ви знайдете тут своє місце і роботу, яка сподобається.
Авторка: Світлана Лелик
