Пісні про життя та смерть. Як «берегині» з Чортівця вчили франківок співати гаївки (ВІДЕО)

Чотири жінки з Чортівця упродовж двох днів у Франківську вчили гаївок, передаючи вміння, які не запишеш жодними нотами. А також розповідали, як воно – з року в рік підтримувати традицію, коли молодь уже майже не співає. 

Унікальний майстерклас провів проєкт з дослідження і популяризації традиційної музики, культури заходу України та Закерзоння «Лилик». «Репортер» теж вхопив трохи того автентичного щастя.

Жива експедиція з Чортівця

Зазвичай, аби почути справжній фольклор, треба їхати в експедицію: шукати хату, вмовляти жінок, які то все бережуть, сподіватися на настрій. Цього разу експедиція приїхала сама.

Співорганізаторка заходу, перекладачка, редакторка, співзасновниця YouTube-каналу та видавництва «Твоя підпільна гуманітарка» Катерина Дудка пояснює: зібрати разом чотирьох носіїв традиції, аби вони «на вимогу» вчили чужих людей, – це привілей для тих, хто розуміє його цінність.

Нам важливо було показати саме цю покутську манеру. Жінкам важко пояснити, як вони співають – у них немає музичної освіти. Вони не знають термінів, якими оперують етномузикологи. Навчитися цього по нотах неможливо – треба тільки слухати і повторювати за ними, – каже Катерина.

До Франківська приїхали чотири учасниці колективу «Берегиня» з Чортівця: Василина Довганюк, Наталія Калин, Ганна Олійник та Ганна Озарко. Разом вони співають понад 30 років.

Розповідають, що колись у колективі їх було 12, тепер лишилося п’ять  – ще одна учасниця хворіє, решта вже повмирали. Але «берегині» продовжують тримати традицію: співають у церковному хорі, ходять колядувати та щедрувати, співають гаївки на Великдень і навіть виступають по весіллях.

На майстеркласі кожну із пісень спершу співають лише жінки з Чортівця, потім – разом з учасницями, а втретє – лише учасниці майстеркласу. Жінки уважно слухають, чи вдається «міським» впіймати ту саму манеру. Замість критики лише щиро заохочують.

Ми вчилися від старих жінок. Ззаду пристроїшся і прислуховуєшся. Колись дівчата ходили довкола церкви, ймилися попід руки, а жінки співали. Не було куди сі минути. А тепер нема кому… Молоді не співають, Боже борони. Хіба хто дуже любить, той підійде і стане поруч, – доповнюючи одна одну говорять жінки.

Від панщини до «Перепелки»

Дослідник, етнограф, нині військовий ЗСУ та співорганізатор події Віктор Левицький каже, що Чортовець – унікальний. Якщо в інших селах Покуття після служби на Великдень люди розходяться по хатах, то в Чортівці традиція співати біля церкви жива понині. Гаївки тут водять три дні Великодня і на Провідну неділю.

Найстаріші записи з села датуються ще XIX століттям. Віктор оцифрував старі бобіни з архіву, де зафіксована навіть гаївка про скасування панщини 1848 року – «Купив мені мій милий корову». 

Між іншим розучуємо і більш звичні, схожі до «Подоляночки» гаївки – «Білий Білоданчику» та «Перепелку». На кожен рядок тут є визначений рух, що перетворює пісню на забаву.

На майстеркласі розбирали й нетипові сюжети. Наприклад, веснянка «Надлетіло три орли» – драма про мачуху, сиріт і мертву матір, яка приходить дбати про своїх дітей. Або співали пісень про поховання – «Збудуй мені кіндровую трунву» та «Святий Боже, Святий Кріпкий».

Сьогодні ми співали гаївку, сюжет якої пов’язаний зі смертю, з переродженням. Враховуючи, що гаївки водять аж до Провідної неділі, то цей сюжет підходить. Якщо говорити про соціально побутові, сімейні сюжети, то це, на мою думку, через те, що Великдень – свято, коли люди мають висповідатись, то так вони через пісні очищаються, – говорить Віктор Левицький.

Без правил, але з душею

Як пояснює Віктор Левицький, головна цінність співу жінок з Чортівця – їхня манера: первісна, не зіпсована естрадою чи сценічним виконанням. Вони співають так, як їхні мами й баби. Відповідно, учасниці майстеркласу мали нагоду навчитися співати так, як ці жінки зараз. 

Автентична манера так і набувається. Треба співати з тими, хто вміє співати. Немає ніякої науки, не треба музичної грамоти й правил. Треба повторювати і багато слухати. Якщо є наслуханість, то можна відтворити. І це дуже цінно – мати шанс переймати живу традицію, – каже Віктор Левицький.

На жаль, відомий чортівецький танець сербен, який чоловіки донині танцюють також на Великдень лише у Чортівці, цього разу станцювати не вдалося – чоловіки на майстерклас не зголосилися. Проте Віктор Левицький не полишає ідеї – згодом планує організувати окрему подію на відкритому повітрі. Вже є на приміті й викладач, аби навчити цієї традиції  охочих.

Наприкінці майстеркласу жінки заспівали «Многая літа» організаторам події – Катерині та Віктору, а також – Юрію Кучірці, художньому керівникові гурту «Берегиня», який зараз на війні. 

– Можемо їхати в Чортівець співати біля церкви на Великдень? – питають учасниці на прощання, наче перевіряючи, чи справді вдалося перейняти традицію чортівецьких гаївок.

– Можете! Приїжджайте! – в один голос відповідають «берегині».

Читайте також: Як школяр з Прикарпаття керує «Жуківськими бабусями» (ВІДЕО)

Авторка: Ольга Суровська