Рогатин сьогодні – фактично центр кульової стрільби Івано-Франківщини. Уже 23 роки у тамтешній спеціалізованій дитячо-юнацький спортивній школі олімпійського резерву працює Володимир Ворона, пише Репортер.
Разом з іншими тренує і сина Дениса. Нещодавно менший Ворона здобув нагороди на змаганнях у Вроцлаві (Польща). А вже незабаром хлопець може увійти до складу збірної України на чемпіонатах світу та Європи.
«Я сам – колишній стрілок, чемпіон України, але мій син уже перевершив мої досягнення, – розказує Володимир Ворона. – У кульовій стрільбі я із самого дитинства, з третього класу. А з 1994 року працюю тренером у нашій СДЮСШОР».
Зараз у наставника 18 вихованців: восьмеро тренуються у групі початкової підготовки, шестеро – базової, а четверо – у найсильнішій, групі спортивного вдосконалення. Набирають на стрільбу дітей 5-6 класів.
«Денис у 2016 році був триразовим чемпіоном України. І я дуже хочу, щоб він потрапив на чемпіонат світу, який проходитиме в червні, ми працюємо на цей результат», – зізнається Володимир.
У березні Денис виступив на турнірі пам’яті польського стрільця Юзефа Запендзького у Вроцлаві, де здобув срібло.
«Це був фактично його перший закордонний старт, і ми ставили собі за мету подивитись, як хлопець проявить себе за кордоном, – говорить Ворона. – Всеукраїнські змагання також мають високий рівень, але міжнародні важчі психологічно».
У першому старті Денис був сьомим, йому забракло лише очка, щоб вийти до фіналу. А от у другому йому вдалось спершу стати третім, вийти до фіналу, де він у підсумку й виграв срібні медалі.
«Я дуже задоволений цим виступом, тому що він показав там свій найкращий результат. І, власне, вже тренери збірної дивляться на нього як на потенційного учасника чемпіонату світу, – розказує Володимир. – А в липні буде ще чемпіонат Європи. Тому зараз нам треба виступити добре на найближчих всеукраїнських змаганнях».
Кульова стрільба – специфічний вид спорту, де все вирішує не фізична підготовка, а психологічна стійкість.
«У нас більше статична робота – стоїш і стріляєш. Але саме ця боротьба стрілка із мішенню – найважча, – каже тренер. – Усе навантаження лягає на психіку».
За його словами, нерідко дитина може на тренуваннях показувати чудові результати, а на змаганнях виступає набагато гірше, бо не може справитися з хвилюванням.
«Найбільша відповідальність тут лежить на тренері, бо як дитину налаштуєш, так вона і стрілятиме. Ну й характер важливий. З тисячі дітей вибереш трьох психологічно стійких – уже добре», – говорить Ворона.
Проте стрілки обов’язково виконують і вправи для загального розвитку, поєднують тренування зі стрільби із загальнофізичною підготовкою – це також дуже важливо.
Що ж стосується матеріальної бази, то, за словами тренера, зараз є проблеми із набоями.
«Така ситуація сьогодні по всій Україні. Купувати їх дорого, тому стараємось більше працювати вхолосту, а патрони видаємо тим дітям, які досягли вже досить високого рівня», – зізнається Володимир Ворона.
Вид зброї залежить від віку дитини.
«У нас на кульовій стрільбі є і гвинтівка, і пістолет. Я працюю більше з пістолетом, – говорить тренер. – Для початківців є полегшена зброя – пістолет Марголіна, а старшим дітям дається ІЖ-35, з яким уже можна виїжджати на змагання. Марголіна – легший і менший, але й влучність у нього трохи гірша за ІЖ».
Володимир Ворона говорить, що порівняно із тим часом, коли він виступав, загальний рівень стрілків виріс.
«Коли я займався, ми стріляли із малокаліберного патрона невеликого розміру, з меншим зарядом, – пояснює тренер. – Кілька років тому їх вивели із вжитку і ввели трохи довший патрон із сильнішим зарядом. Це викликало певні труднощі у стрілків, адже у нового патрона значно більша віддача. Коли ми виконуємо вправу, де маємо у двох серіях поцілити п’ять мішеней за вісім секунд, а потім за шість і за чотири секунди, то з цим патроном це стало складнішим. Але зараз стрілки дедалі швидше вдосконалюють свої вміння».
І хоч Володимир Ворона усе життя має справу зі зброєю, вважає, що вільно володіти нею українцям ще зарано.
«З певних точок зору легалізація – це добре, але водночас небезпечно, – впевнений тренер. – Думаю, наші люди до того ще не доросли».
