Уже дев’ять років в Івано-Франківську вивчають китайську. За цей час майже 100 випускників отримали дипломи, а десятьом вдалося поїхати до Китаю. Туди відправляють лише найкращих, а стати таким — непросто.
Тон міняє зміст
У 2004 році Прикарпатський національний університет (ПНУ) увійшов у число дев’яти українських вишів, де викладають китайську. Старший викладач кафедри загального та германського мовознавства Володимир Панов викладає її вже два роки, а до того був тут першим студентом на цій спеціальності.
Китайська — друга іноземна, після німецької, англійської чи французької. Кожен рік франківським студентам міняють викладачів. А в Китаї — кожні півроку. Навіщо? Щоб освоювали різні методики.
«Починати вивчати мову треба зі звуків та ієрогліфів, — розповідає Володимир Панов. — Тому моя пара ділиться на кілька частин. І на парі я даю основи, а студент вдома повинен далі доробити сам, довчити. Оскільки китайська цивілізація налічує 5000 років, то за п’ять років охопити її неможливо. Тож я даю метод, аби студент далі зміг учитися сам».
Як каже викладач, китайське мислення — ієрогліфічне. Вони думають ієрогліфами. Мислення ієрогліфічне, тобто конкретно прагматичне. А їхній процес мислення люди західної цивілізації сприймають як хитрість.
Фонетика складається із голосних (фіналів) та приголосних (ініціалів). Найбільша складність у тому, що китайська мова — тонована. Основних тонів є чотири. Вимова однакова, але оскільки тон інший, то й значення слова — інше. Десь із придихом, десь без нього, десь м’якше, а десь твердо. Натомість для вуха українця це буде просто «па» чи «ма». Аби почути більше та краще, треба тренувати слух.
До речі, у китайських початкових школах та іноземних вишах підручники мають транскрипцію. І в ній позначають дихання. Наприклад, «А» з пташкою вгорі означає третій тон, що вимовляється, верх вниз верх на одному диханні, «А» з рівною рискою — звичайне дихання, як звук літака, що летить в небі.
«Латинізовану транскрипцію затвердили 1 листопада 1957 року, — розповідає Панов, — а до цього французи, американці, німці та решта країн мали свою транскрипцію як вимовляти. Коли китайці усвідомили, що йде глобалізація і потрібно користуватись телеграмами, то дали розпорядження створити єдину латинізовану транскрипцію».
Основних китайських ієрогліфів — лише вісім. Якщо їх вивчити, то писання буде легким. Дуже важлива майстерність у каліграфії. Писати треба все по порядку: зверху вниз, зліва направо і т.д. Правила писання порушувати не можна. Як зауважує Володимир Панов, по ієрогліфах можна багато сказати про людину — про її моральні якості, витривалість, наполегливість тощо.
Їжа — як небо
Володимир Панов два роки вчився у ПНУ, ще рік стажувався в Китаї. «Там навчаються студенти із сотні країн, – говорить він. — Звісно, було б добре всіх наших студентів направляти туди стажуватися. Але держава поки що не може це забезпечити, бо велика конкуренція між університетами. Тому їдуть лише найкращі, наполегливіші, ті, що мають задатки».
Після стажування Володимир повернувся до Івано-Франківська, щоб довчитися. Отримав диплом бакалавра. А от магістратурі навчався знову ж таки у Китаї. Потім повернувся до ПНУ викладати. Така ж історія ще двох прикарпатських викладачів китайської — Тетяни Бойчук та Валентина Чиверди. Крім українців, китайську в університеті обов’язково викладає і носій мови. Як підкреслює Панов, це є обов’язковою частиною навчання.
Найбільше у Китаї Панова вразила культура їхнього харчування. Каже, дуже багато різних страв. Є вісім основних систем: північна, шанхайська, сичуанська, інші. Системи суттєво відрізняються: дуже гостра їжа, солодкувата, кислувата і т.д.
«Китайці кажуть, що їжу треба розглядати як небо, — продовжує викладач. — Поїсти для них — основне. Голодними вони працювати не будуть, у них навіть обід з 11 до 13 години, щоб можна було і поїсти, і відпочити. Їдять лише паличками, у будь-якій частині світу, попри те, що виделка була вигадана саме в Китаї».
Вісім різних страв на столі — це норма для китайського обіду. Тому вони й не обідають поодинці, а збираються групами: студенти — зі студентами, викладачі — з викладачами.
У Китаї є 56 національних меншин. І попри загальнонаціональні ієрогліфи, 23 меншини користуються власним письмом. Якщо заїдеш у глибинку, то, буває, важко порозумітися. Наприклад, північні китайці часто не розуміють південних.
Аби робота тебе шукала
А наскільки перспективна сьогодні китайська? Чи допоможе вона потім у працевлаштуванні?
На думку Володимира Панова, головне — бажання, а перспективи прийдуть при наявності знань. «Коли я поступав, то прислухався до своєї душі, — говорить він. — Я не думав про те, чи знайду роботу. Бо треба вчитися так, щоб робота сама тебе шукала. На жаль, так думають одиниці». За словами старшого викладача, нині в Україні є 720 вакансій, де потрібні люди із знанням китайської. Тож головне — хотіти працювати.
Студентка третього курсу Ольга Волошин пішла вчити китайську тому, що, на її думку, це перспективно та цікаво. Сьогодні вона мріє побачити Китай. Каже, вони були на зустрічі з китайськими дипломатами, чули про можливості стажування, і її це дуже приваблює. «У першу чергу хочу побачити Пекін, Шанхай, — говорить Ольга. — Нам розповідали, що кожна провінція, кожне місто — дуже різні, індивідуальні».
Сьогодні ж найцікавішим у навчанні студентка вважає спілкування з носієм мови. Їхній викладач, китаянка Ван Цін — зовсім інша: стримана, говорить коротко та завжди по суті.
Найважче, каже Ольга Волошин, це вчити звуки та ієрогліфи. «Китаянка викладає англійською, — розповідає студентка. — От, вчимо китайські звуки. Викладач стоїть над нами і каже «сія», ми повторюємо, вона каже: ні, не так. А ми не розуміємо, бо нам здається, що вимовляємо так само. Просто не чуємо різниці».
Тут потрібно мати гарний слух, а, крім нього ще й здібності до малювання та добру пам’ять. Бо мало запам’ятати всі риски та крапки — треба знати всю послідовність. Якщо помилишся, то можеш задати ієрогліфу зовсім інший зміст.
«Кожен із студентів для себе обирає пріоритети, зосереджується на тій мові, яка його більше цікавить, — міркує Ольга Волошин. — Ми стараємося і англійську вчити, бо в нас її дуже багато, і на китайській зосереджуватися».
Китайській слід приділяти більше часу, підсумовує Ольга, навіть попри те, що вона не є першою мовою. Адже більше шансів вивчити цю мову не буде. А от англійську, німецьку чи французьку можна вивчати і поза університетом.
Comments are closed.