У п’ятниця, 9 листопада, в Україні офіційно відзначили День української писемності та мови. А «Репортер» до цієї дати досліджував, чи не перевелися у Франківську любителі української книжки. Що питають, купують і, врешті, читають ми запитували і в книгарнях, і у перехожих…
Похід книгарнями — це справа завжди приємна, немало тішить і те, що ми там далеко не єдині відвідувачі.
«Нині серед топових запитів — нові кодекси, для прикладу, кримінальний, — розповідає комерційний директор «Сучасної української книги» Лідія Кульбанська. — Дуже запитуваними є практичні посібники. На тиждень «Довідник зварювальника» можуть питати по кілька разів. На жаль, їх просто немає, як немає довідників столяра, коваля і т. д.».
За останні три місяця, кажуть у книгарні, найбільше купували дитячу та подарункову літературу. Попит на художню впав, хоча у відпустковий період був доволі непоганим. Сподівалися тут, що на початку осені до книгарні по підручники повернуться студенти, але цього року, вперше за їхню 16‑річну діяльність, цього не сталося.
«Є чимало і молодих, і вже старших людей, які цікавляться темою УПА, — продовжує пані Лідія. — Був своєрідний бум на книжки Ліни Костенко. «Записки українського самашедшого», «Річка Геракліта», «Ліна. 300 поезій» — видавалося, що чи не кожна сім’я повинна була собі купити таку книжку».
Та попри те, каже Лідія Кульбанська, людей у книгарні таки поменшало, чи то через фінансову кризу, чи то ще через яку… Чомусь почастішали випадки, коли відвідувачі обурюються, що тут не продаються російськомовні книжки. Але разом з тим є радісні та зворушливі моменти — як то збірка поезій Симоненка, яку нещодавно хлопець купив у подарунок коханій. Чи жінка-інвалід, яка не виходить з квартири, тому просто дзвонить, питає про новинки, а книги їй купують сусіди.
Зацікавленість новими кодексами нам підтвердили і в книгарні «Лілея-НВ». «По кілька разів на тиждень питають кримінальний, — каже продавець-консультант Наталя Шкорута. — На жаль, його в нас немає. На другому місці по запитах — підручники. Добре продаються і дитячі книжки, у нас їх десь десята частина від усіх, а дають половину виторгу. Зараз час такий, що себе обмежиш, а дитині купиш».
Нині стали менше цікавитися постмодерною літературою, ділиться своїми спостереженнями Наталя, люди хочуть чогось більше основаного на фактах. Багато питають книжки про УПА, СС-Галичину, Січових Стрільців. У попиті краєзнавча література — серія «Наше місто», хрестоматія з історії Івано-Франківська, яка вийшла нещодавно. Люди шукають старої ностальгічної пам’яті…
У книгарні «Є» кажуть, що готуються до зимового буму. «Хто займається продажем книг, знає — під Новий рік купуватимуть більше книг, — розказує арт-менджер книгарні Євген Філатов. — І справа не в збільшенні читацької аудиторії. Книга й досі залишається універсальним подарунком. На щастя, сучасна українська література може запропонувати книги на всі випадки життя».
Із таких новинок тут навіть склали невелику настроєву підбірку. Якщо хочеться тепла — «Теплі історії до кави» Надійки Гербіш. Хочеться глибоких поетичних переживань — «Триста поезій» Ліни Костенко. Відкрити для себе нові обрії майже народної філософії поможе «Многії літа. Благії літа» Мирослава Дочинця. Посмакувати західноукраїнськими діалектизмами та гумором — це до Юрія Винничука та його «Танґо смерті».
Вибирати є з чого — читайте. Бо як казав французький філософ Дені Дідро, якщо людина перестає читати, вона перестає мислити.
«А коли і яку книгу ви читали востаннє?» — з таким запитанням ми поприскіпувалися до франківців. І самі подивувалися з почутого.
Іванка Кобєлєва, громадська активістка:
«Кілька днів тому закінчила Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці». Книга написана мореплавцем, який здійснив подорож навколо світу на власноруч перебудованому човні. Цікаво було дізнатися про дикунів на Вогняній Землі на початку ХХ століття, про казкові острови Океанії, про те, як священики в Кейптауні доводили Слокаму, що земля плоска, що його неймовірно тішило (у нього гумор ще той). Гарне чтиво у дорогу чи для зимових вечорів, щоб помріяти про подорожі».
Ярослав Білан, швець:
«Недавно читав книжку казок Оскара Кобеля, не знаю, чи чули коли про такого. У мене книжка 1975 року — колись назбирав добру бібліотеку. Настільки цікаво — всі речі, що там описані, зараз один в один повторюються… Як то в казці про хитрого шевця, який не хотів нічого робити, але добре їсти й мати гроші. Пішов до шинкарки і каже — будуть через вашу корчму дорогу прокладати. Та й відкупилася від небезпеки, якої не існувало, ковбасою та горілкою. Хіба в нас зараз не так?
А ще я кожних вихідних читаю молитовник».
Олександр Заславський, IT‑технолог:
«Востаннє читав книжку, яку скачав з інтернету, — підручник добровольця Ірландської республіканської армії (ІРА). У нас таких не продають, а якщо і продають, то вони просто захмарно дорогі. Книга — про історію ІРА, багато даних, конкретних прикладів. Ірландія — дуже цікава країна, вона завжди була проти Великої Британії, якщо у тих монархія, то в ірландців мусить бути республіка, у тих протестанти, то ірландці католики і т. д. Книжка показує, як маленька, але горда країна може боротися за свої права».
 |
Тетяна Гурей, студентка:
«Люблю фентезі й містику. Десь тиждень тому закінчила читати «Історика» Елізабет Костової. В основі сюжету — легенда про Дракулу, історики намагаються знайти його могилу, а той їм заважає. Цікаво, але у книзі, як на мене, забагато детальних описів, тому читати досить важко».
Микола Головенський, пенсіонер:
«Якраз почав «Дівчину на кулі» Ольги Слоньовської — це про долю дитини, яка була любимицею, а потім у неї народився брат. Що далі — не знаю, ще не дочитав. А перед тим читав «Музей покинутих секретів» Забужко. Мені сподобалося, особливо моменти про УПА. Бо чув чимало розповідей очевидців і цікаво було порівнювати їх і написане».
Наталя Горбаль, лікар:
«Прочитала недавно «Здоров’я дитини і здоровий глузд його родичів» Євгена Комаровського. Книжка запам’яталася гумором і оригінальною подачею непростих медичних проблем. Дуже багато практичних життєвих порад. Перед цим читала романи Марії Матіос та Оксани Забужко. А зараз знову захотілося чогось серйозного і художнього. Взялася за «Раковий корпус» Олександра Солженіцина».
 |
Comments are closed.