Хто такі логопати?

Перші слова дитини завжди викликають радість у батьків. Кожен день вони із захопленням спостерігають, як малюк намагається правильно скласти зі звуків щось зрозуміле – трохи не виходить, та ж воно ще маленьке… Але з якого віку слід задуматися, що неправильна вимова – це вже проблема, у що вона може перерости, і що є її причиною – у розмові з учителем-логопедом івано-франківського міського управління освіти Наталією Омельченко.

– Пані Наталю, які найчастіші «мовні» проблеми у наших діток?

– Кожна третя дитина дошкільного віку має мовні проб­леми. Таких дітей ми називаємо «логопати». Правда, діапазон цих проблем доволі широкий. Може бути легеньке непромовляння звуків чи певного блоку звуків – як от шиплячих «ш, ж, ч» чи сонорних – «р, л». Може бути така серйозна річ – порушена граматична правильність мовлення.

От дитина у реченні не узгод­жує слова за відмінками, часами. Зазвичай батьки думають, що це просто так, по-дитячому, але це серйозне порушення. Або дитина на момент вступу до школи не володіє фразовим мовленням – не може висловити свою думку. І це теж логопедичне порушення. Є ще таке, що діти не чують звуків. Вони ніби й говорять правильно, але не можуть вирізняти з мовленнєвого потоку окремі звуки. От даю такій дитині завдання – я називаю слова, а ти, коли почуєш звук «б», плескай у долоні. Не може, не чує. У таких дітей проб­леми і з писанням – це називається дисграфія. Отже, проб­леми різні, але у майбутньому кожна з них може призвести до плачевних наслідків.

– Наприклад?

– От приходить до мене молода красива дівчина, якій запропонували роботу на телестудії, а в неї немає звуку «р». Звісно, ведуча з такою проблемою сприйматися не буде. І ця дівчина згодна на будь-які умови, але їй треба терміново поставити цей звук. Та у цьому віці набагато важче це зробити, ніж у дошкільному. Бо у дошкільному ще не дуже сформовані м’язи артикуляційного апарату, тому корекційними вправами можна дуже легко подолати цю ваду. Але батьки буває займають позицію страуса – якось воно вирішиться. Може, і вирішиться з часом. Але навіщо створювати своїй дитині зайві проблеми?

– З якого віку можна зрозуміти, що щось не так?

– Це можуть бути навіть місяці, у 6-8 місяців у дитини мають проявитися мовленнєві реакції – белькотіння, гукання, гуління. Якщо нічого цього немає, то маму це має насторожити. Треба звертатись у першу чергу до педіатра, грамотний педіатр обов’язково направить до психоневролога. Або ж бачите, що йде затримка мовленнєвого розвитку – дитина ніби все розуміє, а не говорить.

– А коли має говорити?

– Зараз дуже змінилося ставлення до цього питання. Раніше була шкала і ми говорили – до року в дитини має бути така-то кількість слів. Зараз мовленнєвий розвиток настільки індивідуальний, що важко сказати, коли та що вона має уміти. Але якщо у дитини взагалі немає ніяких мовленнєвих реакцій – на рівні повторення «ма-ма», «ба-ба» – а їй уже півтора-два роки, то треба негайно звертатися до спеціаліста. Бо за цим може стояти дуже складна проблема. Є такий діагноз – алалія – «дитина, яка не говорить». Тобто у корі головного мозку йде запальний процес, у тих центрах, які відповідають за мовлення. І допомогти тут може тільки серйозне медикаментозне лікування.

– А в якому віці слід вести дитину до логопеда?

– За логопедичними канонами вважається, що до п’яти років у дитини повинно бути повністю сформоване мовлення, і у мовленні мають бути всі звуки. Іноді батьки ставляться до цього з поблажливістю. Та хай побуде ще маленьким, дивіться, як мило воно говорить. І починають говорити з дитиною її ж мовою, сюсюкати. То про що тут можна говорити, батьки просто не хочуть бачити проблему!

– Як ще найближчі люди можуть негативно впливати на мову дитини?

– От є двомовні сім’ї, переважно українсько-російські, дитині дуже важко одразу опанувати дві мови і тут можуть бути проб­леми. Ще дуже часто батьки не дають своїй дитині говорити. Дитина тільки сказала «а», показала пальчиком і мама вже все зробила. Дитину постійно треба спонукати до мовлення. От, показує вона на яблучко, мама розуміє, що вона хоче, але хай дитина скаже це, потрошку, повторюючи за мамою, але хай скаже. От я, ідучи на роботу, люблю спостерігати за мамами. Я їх ділю та три категорії. Є мами, які весь час говорять з дітьми – «от це пташка, а чуєш, як вона співає…». Є мами, які тягнуть за руку і «давай, бігом, я не встигаю». Але це ще не найгірше. Найгірше, коли мама вділа навушники і на своїй хвилі. А та бідна дитина іде поруч і тільки мовчки роззирається.

– У школі в цих діток які проблеми?

– Ми вже з вами згадували про дисграфію – якщо дитина замість «р» каже «л», то швидше за все так буде й писати. А є ще дислексія – дитина читає і не промовляє. Такі діти зазвичай читають дуже тихо, вони не хочуть, аби їх чули. Не треба забувати і про моральний фактор – нікому не приємно, якщо з тебе сміються.

– А чи можуть батьки самі виправити мовлення?

– Якщо чесно, зараз в інтернеті є дуже багато рекомендацій, є і спеціальні видання. От приходять до мене батьки на консультацію, а я бачу, що в дитини розпрацьований язичок, питаю – ви були у логопеда – ні, ми купили книжку і за нею робили вправи. Іноді батькам це вдається, але я б не радила їм самим ставити звуки, особливо «р», за артикуляцією він найважчий і часто батьки неправильного його ставлять. Замість «р-р-р», коли вібрує кінчик язика, батьки викликають гортанний звук – такий французький. А перевчати завжди важче, ніж навчити. Тобто краще, щоб із цією проб­лемою працював фахівець. Для батьків же головне – говорити зі своєю дитиною і чути її.