Аеропорт Севільї зустрів теплим вечірнім повітрям. Навколо пальми та вигоріла до жовтого трава: навіює думки про Африку. До неї звідси справді рукою подати, до Гібралтару – лише 200 км.
Усе пахне подорожами
Коли готувалася до поїздки в Іспанію, вибір одразу впав на Андалузію, найпівденніший та найбільш мавританський регіон. Як писав знаменитий англієць Генрі Мортон, саме з Андалузії пішов образ Іспанії як ми її знаємо: палка смуглява танцівниця з віялом або романтичний стрункий гітарист. Андалузці підтримують популярне кліше, на вулицях часто танцюють і грають фламенко. До прикладу, в Мадриді чи Барселоні звучать зовсім інші мелодії.
До центру міста везе автобус-шатл. Тут це звичайний міський автобус. Околиці Севільї трохи пошарпані, десь навіть навіюють сум, але ближче до центру все стає яскравішим.
Вузенькі вулички з будинками білого й жовтого кольорів ведуть до «Метрополь парасоль», які нагадують більше величезні гриби, ніж парасолі. Збудована у 2011 році конструкція вміщає музей, ринок та оглядові майданчики.
Читайте: Пакуймо валізи. Як організувати літній відпочинок без шкоди для гаманця
Але ми прямуємо далі, попри арену для кориди Маестранса і золоту вежу Торре-дель-Оро, до Катедрального собору святої Марії. На його місці колись була мечеть, тамтешня дзвіниця – колишній мінарет. Вхід коштує дев’ять євро, а далі – майже три години у численних каплицях і відгалуженнях.
Перлина собору – позолочений вівтар, величезна «решітка» зі скульптурами у кожному з віконець. Кажуть, на його оздоблення витратили три тонни золота. Біля вівтаря – монумент, присвячений Христофору Колумбу, всередині якого нібито є його прах, хоч точних даних про місце поховання мореплавця насправді немає. Від прогулянки собором дуже добре відпочити в апельсиновому дворику всередині. Потім можна піднятися на дзвіницю-мінарет, аби подивитись на Севілью згори.
Читайте: Куди подіти хвіст, – де франківцям можна прилаштувати тварин на час відпусток (ФОТО)
Тут нічого не дає забути про відкриття Америки. Одразу біля собору – Архів Індій, де зберігаються цінні документи про плавання Колумба. У Севільї взагалі панує атмосфера подорожей у заморські країни. Її створюють навіть зелені папужки, які кружляють біля пальм, а ще аромати морепродуктів із кафе.
Що таке мудехар
Одразу навпроти собору – червоні ворота у севільський алькасар. І яке щастя, що квитки заздалегідь купили в інтернеті – можна спокійно минати велику чергу. Інколи в мережі вони коштують, як у касі, але буває дорожче – десь на одне євро. У алькасар онлайн-квиток коштував 12 з половиною євро.
Читайте: У відпустку з твариною: що треба знати прикарпатцям, аби взяти домашнього улюбленця з собою
Словом «алькасар» (з арабської «фортеця») називають багато іспанських замків, збудованих за правління маврів. Але севільський алькасар будували християни для короля Кастилії Педро І на руїнах колишньої арабської фортеці. Він є яскравим зразком стилю мудехар – поєднання мавританського мистецтва з готичним або ренесансним. Зараз у палаці немає предметів інтер’єру, лише прикрашені багатою ліпниною стелі й стіни, різблення фраз і рослинних елементів, внутрішні дворики з колонами та водоймами. За палацом – сади з лабіринтами та павичами.
Потім опиняємося на площі Іспанії. Саме її в інтернеті видає першою за запитом – Севілья. Величезна площа обрамлена колись виставковими будівлями, там тепер мерія та музеї. Уздовж них, півколом, тече протока, через яку перекинуті мостики. Усюди – мавританські розписи, оздоблення, що символізують провінції Іспанії. Тут поєднали все, навіть ризикуючи впасти в несмак, але створили насолоду для очей і спогад про величне минуле Іспанії.
В гості до мавританських емірів
Наступного ранку автобус помчав нас у Гранаду. Відстань – майже 250 км, час у дорозі – три години. По обидва боки – оливкові дерева і силуети гір, адже ми прямуємо до міста, що розкинулося посеред гірського масиву Сьєрра-Невада. Рослинність міняється, до пальм і квіткових кущів додаються хвойні. Гранада була останньою твердинею іспанських мусульман. Під час Реконкісти католицькі королі Ізабелла та Фердинанд відвоювали місто і поселилися в Альгамбрі, архітектурно-парковому ансамблі, який тепер вважається одним із головних визначних місць всієї Іспанії.
Читайте: Фестивальне літо. Добірка найцікавіших фестів України від Ostrov Festival до Comic Con
Альгамбра складається з чотирьох частин: фортеця Алькасаба, палац Карла V, палац Насрідів і сади Хенераліфе. Квиток у високий сезон бажано купувати наперед, очевидці жаліються, що в день відвідин у касах їх може й не бути. Ціна – 15 євро. Маємо півгодини від зазначеного на квитку часу, щоб зайти у палац Насрідів – пізніше туди вже не впустять.
З Алькасаби відкривається прекрасний вид на місто, особливо на район із білосніжних будиночків Альбасін, занесений до пам’яток ЮНЕСКО. Палац Карла V – ренесансна споруда, добудована за часів однойменного короля. Всередині – круглий двір з колонами і музеї. Палац Насрідів – місце, де забувається Севільський алькасар. Тут розписи з орнаментів і арабського письма вишуканіші, ліпнина на стелях нашаровується, створюючи ілюзію висоти. У садах Хенераліфе – фонтани, клумби, арки. Довга алея, яка веде до виходу, змушує пошкодувати, що вже час іти.
Мадрид – королі та картини
Наступні дні нас закрутив у шаленому темпі Мадрид. Як і багато столиць, він – місто контрастів, коли шикарні магазини на найбагатшій вулиці Гран Віа поєднуються з безхатьками, які розклали свої пожитки прямо під ними. На центральній площі Пласа дель Соль брудно і шумно. Місцевість біля королівського палацу зовсім інша, тут спокійно та затишно. Іспанський королівський палац – найбільший в Європі. За 10 євро можна подивитися його розкішні кімнати і збройну кімнату.
Побувати у Мадриді й не піти у картинну галерею «Прадо» – гріх. Квиток коштує 15 євро, але останні дві години вхід безкоштовний. Перед зазначеною годиною збирається черга, та запускають усіх дуже швидко. Людей не так багато, можна спокійно подивитися картини. Тут найбільше зібрання іспанського живопису, зокрема Веласкеса, Гойї, Ель Греко. Є також Босх (зокрема «Сад райських насолод»), Рафаель, Караваджо, Тіціан, інші…
Читайте: Паспорт – ще не мандрівка. Куди їздили українці за рік безвізу
Різні обличчя Барселони
А далі – Барселона. Розбираючись у надписах каталонською, гуляємо вулицями, набережною. Барселона якась дуже різна. Є морська й безтурботна, з портом, чайками і пальмами, пляжем і океанаріумом. Є шалена й невпинна, на бульварі Рамбла і ринку Бокерія, з продавцями сувенірів і натовпами туристів. Інша – середньовічна, готична, давня, спокійна, з лабіринтом коричневих вулиць, церквами й соборами. А за площею Каталонії починається Барселона Ґауді – ірраціональна, алогічна, створена не то людиною, не то природою.
Напевно, саме без знаменитого архітектора Антоніо Ґауді не було б сучасного обличчя Барселони. Його найвідоміші творіння – будинки Каса Міла, Каса Батйо і Каса Вісенс – лише пролог до Собору Святого Сімейства – Саграда Фамілія. Він виростає серед вуличок як величезний сталактит, із нашарованими на порталах скульптурами. Але основне потрясіння всередині, коли заходиш ніби до печери або до магічного лісу. Дивні квіти досягають стелі, кольорове світло через вітражі створює калейдоскоп. Вхід до собору – 15 євро. Всередині, як і зовні, частково ведуться роботи, але ви не пожалієте про відвідини, бо це – справжнє мистецтво нового часу, яке перевершує створене раніше, тут можна пережити релігійне та естетичне потрясіння.
Ще одне творіння Ґауді – парк Ґуель – найкраще відвідувати зранку, коли туристів мало. Тоді можна спокійно зробити обов’язкове фото на знаменитій довгій лавці у формі морського змія з кольорової мозаїки.
Вже пізніше, у літаку, від того всього залишається тільки легкий сум і спогади – різноманітні, як кольорове віяло танцівниці-андалузки.
