Франківські спостереження І: клапті

Для когось це не проблема. Хтось на це увагу не звертає. Я звертаю
увагу. Для мене – проблема. Не минуло й місяця після закінчення холодів, а вхідні
двері під’їзду будинку в
якому я живу вже загиджений такими оголошеннями. Двічі протягом останнього часу
мені вдалося запобігти наклеюванню «реклами». У обидвох випадках це були пари (чоловік
і жінка).

У першому випадку я, саме,
застав їх за наклеюванням. Пара була «бомжуватого» вигляду, з підпухлими обличчями.
На моє прохання не клеїти оголошення на двері, а використовувати для фіксації клейку
стрічку заперечили: «Ну, ми клеїмо тільки на старі (вже зірваних) місця». Після
повторного мого прохання з додаванням переконливих інтонацій та зауваження про
те, що залишки клею дуже важко чистяться
й вони (наклейщики) не поважають
мешканців, пара швиденько пішла до іншого під’їзду, затим, побачивши, що я продовжую
стежити за ними з ганку, пішла геть з двору.

У другому випадку то були інші
люди – я б назвав їх «професорського» вигляду. Чисті та охайні. Ми зустрілися на ганку, коли я
якось збирався йти до міста. На моє прохання не клеїти оголошення на двері вони
просто глянули на мене мовчки, поклали до кульочків наготовлене, повернулися й
пішли “під ручки” мовчки з двору.

То не факт, що «наклейщикиами» є тільки старші люди – заробляє цим й
молодь, студенти, підлітки. Та нехай заробляють. Мені не жаль. Мені дверей жаль. Міська
влада не з вертає увагу на цю проблему? А, якщо, звертає свою увагу, то – чому не
вирішує? У місті є достатня кількість
газет, у тому числі спеціалізованих, є радіо, є телеканали, а сайтів у
інтернеті – незлічити….

Так, може, міські владі ще слід поставити десяток – другий спеціальних
щитів для таких оголошень, розташувати на вузлових зупинках, та після попереджувального місяця починати потроху штрафувати рекламодавців. Не тих, що
підробляють розклеюванням, а тих, номери чиїх телефонів написані у тих
оголошеннях.

Ця «мода» була у місті не завжди. Я пам’ятаю місто ще чистим. В уральському Єкатеринбурзі (Сердловську), тільки-но післярадянському , направленим у
відрядження, мені довелоя вперше побачити тую «красу».

Ще хто увагу на те звертає? Чи то завихрення моєї свідомості, такі собі, “таракани”…

P.S. Ще пара-друга картинок: