Двигун без шатуна

Щоправда, добра освіта, інтелігентність, скромність не дозволяють п. Леоні-дові так вважати. Але колеги, винахідники іншої думки. І не тому, що після кількарічного очікування на рішення різних комісій та експертиз, він таки отримав патент на винахід за номером 26289 на двигун внутрішнього згорання з безшатунним механізмом. А згодом,
в обласному центрі цей кмітливець за свою знахідку, за свій двигун був удостоєний ще й премії Г.І. Терсенова в номінації «За винахід року».

На превеликий жаль, дальше діючого макету справа не прос­унулася. Винахідник не один раз звертався в різні інстанції, на підприємства, щоб виготовити бодай хоч один дослідний зразок такого двигуна. Але Леонід Олександрович, якому давно минуло 70, не втрачає надії. Адже його двигун надзвичайно простий, хоча вимагає якісних матеріалів. Винахідник каже, що за його підрахунками новий двигун порівняно з нинішніми зразками при однакових затратах палива збільшить потужність на 20 відсотків. Хіба це не прогрес?

Людство давно прац­ює над винаходом вічного двигуна. Щоправда досі це ще нікому не вдавалося. За цю справу не взявся і Леонід Архіпов. Але він придумав, розрахував, створив модель двигуна без традиційного шатуна. Це, без сумніву, крок уперед в галузі виробництва автомобільних двигунів.

На довгому життєвому шляху цього інженера — винахідника траплялися різні ситуації. Адже починав він помічником бурильника у Рожнятівському районі. Хоч у кишені був диплом Львівського політехнічного інституту. Згодом працював бурильником, майстром Калуської експедиції глибокого буріння. Чимало років пропрацював
в Івано-Франківському управлінні бурових робіт. Свої трудові автографи Леонід Олександрович залишив не тільки на розвідувальних та експлуатаційних свердловинах Прикарпаття, але й на родовищах у Пакистані, Сирії. Там він був «технічним лідером» в нашому розумінні — головним інженером.

За зароблені в Пакистані гроші придбав «Волгу». Вона й досі в гаражі. Але, власне, завдяки цій автомашині, яку розбирав до останнього гвинтика, п. Леоніда осяйнула думка, появилася ідея створити безшатунний двигун.

Леонід Олександрович — цікавий співрозмовник. Його пам’ять зберегла багато незабутніх вражень, зустрічей, подій. Разом з ним у зарубіжних відря­дженнях була й дружина Елеонора Дмитрівна, інженер, і син Сергій. Донька п. Леоніда Світлана закінчила інститут нафти і газу. Геофізик. Живе й працює в Києві. Має хист до науки, до винахідництва. Разом з батьком, у якого крім патенту України є ще два авторські свідоцтва, виношують цікаві, нові ідеї. Але про них поки що не будемо говорити.

Вільний час, а тепер у пенсіонера його багато, Леонід Олександрович присвячує музиці. Його стихія, після буріння й винахідництва, — гра на піаніно, акордеоні, гітарі.

На завершення наш івано–франківський Кулібін, кмітливець–винахідник наголошує на тому, щоб держава активніше заохочувала українських винахідників, краще використовувала їх творчість, та й, нарешті, потрібно знижувати ціни, які витрачаються на патентування та на підтримання патенту.

Ветеран виробництва придумав двигун, який, можливо, ще зробить революційні зміни в широкорозгалуженій галузі світового двигунобудування. Давно посивілий винахідник ще сподівається, що його відвідає богиня щастя — Фортуна. Побажаємо й ми йому успіху.