Інтерв’ю з папіком-прохвесором, який рідко яке речення міг завершити логічно, але, попри те, якось читає студентам лекції, демонструє нам не так маразм конкретної особи, як й фактичний стан нашої освіти.
Він вважає, що «когда человек начинает красиво говорить, то я думаю, что он болван», тому й не намагається говорити красиво. Але, як викладач, не володіє українською мовою. Зрештою, чесно в цьому признається. Хоча за законом про освіту повинен володіти, пише Юрій Винничук на порталі Збруч.
А однак таке явище існує по всій країні. Ми маємо не лише псевдоукраїнські виші, а й псевдоукраїнські школи, де багато предметів викладають російською. Зараз до Львівського університету вступають студенти зі Сходу, Півдня і з Закарпаття, які не можуть вільно розмовляти українською, хоча закінчили українські школи. Але ці українські школи лише на папері українські. Навіть у Києві.
Під час українізації 1920-тих років вчителі й викладачі сміливо переходили на українську, хоча досконало нею не володіли. Але намагалися. Зараз не переходять, пояснюючи дуже просто: «Зачєм кавєркать такой красівий язик?».
Дуже зручна відмазка. І обов’язково при цьому звучить цей комплімент про «красівий язик». Це нагадало мені бесіду двох росіянок у харківському потязі про львів’ян: «Как ані чудєсна пают! А как ані ґатовят!». Це типове захоплення колонізаторів аборигенами.
Таких цитат про співучу українську мову з вуст росіян можна насмикати безліч. І про те, що не варто «раздєлять», і про те, що «ми адін народ».
«Адін» то «адін», але, виявляється, можемо влаштувати на Донбасі Сребреніцу. Правда, при цьому ані фашистів, ані хунту при владі не було згадано, вже це не прозвучить на такому рівні, як раніше, бо на місце одного умовного вальцмана прийшло десятки. То який же тут фашизм? Тут уже сіонізмом попахує.
Та Зєлєнскій-старший йде ще далі, вважаючи, що «нужно говорить по рабоче-крестьянски. Проще». Себто демонструє нам давню більшовицьку агітку. При тому, що більшість тодішніх комуняк ніколи ні «рабочімі», ні «крєстьянамі» не були, а переважно «кустарямі», «швєцамі», «кравцамі» і «портнимі». Як і предки прохвесора. Папа, який «с могилы встанет и даст ему чертей», – це дідусь президента, скромний чекіст.
Та найбільше мене зацікавило в тому інтерв’ю ставлення папіка до української мови. Ось він каже, що «русский и украинский языки – богаты. Я не доволен разделением». Тобто обидві мови можуть злитися воєдино? І яким чином він судить про багатство української мови, якщо її не знає? «Приносит мне студент статью на украинском, я беру и корректирую статью. Читать я не могу». І тут він називає феноменальну причину: «Нет ни одной технической книжки нормальной на украинском языке. Как мне читать? Зачем мне в 71 год обременять себя какими-то сложностями?».
Тут мені згадався «брєд» ще однієї сивої кобили. У ролику, записаному для російського телебачення, та на «Свободі слова» в Шустера Інна Геббельсівна відкрила неабияку Америку. За її словами, новий проєкт закону про мову знищує «русскій язик». А це 2009 рік! Бо ж від науковців вимагають писати наукові роботи українською. А як же ж писати, – б’є вона на сполох, – коли українських технічних словників не існує! А останній словник, який було видано, – це словник Вернадського (!) у 1924 році!
«Еті нєдаумкі даже нє панімают, что тєрміналогіі нєт украінскай саврємєннай!» – волала вона в щирому розпачі.
Дивно, що присутніми на цьому спічі в Шустера було чимало нібито й не дурних людей. Але ніхто не заперечив, не підказав, що жодного технічного словника Вернадського не існує. У 1921-му Вернадський взагалі змушений був покинути Україну і виїхати в Росію. А щодо словників – то їх безліч. Загалом тільки за останні роки словників з науково-технічної термінології було видано десятки. І навіть ветеринарний спеціально для мадам Інни.
То що вже дивуватися з іншої заяви нєістової Інни, що кляті націоналісти додумалися навіть Пушкіна перекладати українською! Хоча переклади мордовською і чуваською її не дуже хвилюють.
Тоді ж пролунала і безапеляційна заява Табачніка про те, що галичани спотворили українську мову. Хоча серед авторів підручників і словників, виданих в УРСР, галичан не було. А найкращий мовознавець Олена Курило, єврейка з Білорусі, була репресована за український буржуазний націоналізм. То хто ж спотворив українську мову?
Таке переконання про недолугу й меншовартісну українську мову панує віддавна, тому й дітки наших нардепів, міністрів і чиновників навчаються саме в псевдоукраїнських елітних школах і спілкуються переважно російською. Навіть діти Порошенка.
На жаль, сучасний стан української мови не можна вважати задовільним. Ми навіть не сягнули того рівня українізації, який було здобуто в 1920-тих роках. Як її наслідок – 21 березня 1931 року закрилася остання в Києві газета російською мовою «Киевский Пролетарий», а водночас у тодішній столиці Харкові закрилась російська газета «Харьковский Пролетарий». Відтоді кілька років у цілій Україні не виходило жодної російської газети, окрім Донеччини, де видавалась газета «Социалистический Донбасс».
Але незабаром почалися репресії і все повернулося на звичні русифікаційні рейки.
Ці рейки й досі не змінилися. Навіть такого обережного й кастрованого мовного закону, який недавно набув чинності, можна й далі не дотримуватися – і нічого за це нікому не буде. Ба більше: черговий каганович реєструє в Раді його скасування. І Президент, який керує всіма цими недоумками, що мають фальшиві дипломи, не зупинив його ініціативи. Отже, підтримає?
А дідусь з могили точно за це «чєртєй нє даст», а лише похвалить.
