Кому ж, як не Ользі Богомолець личило кинутися в бій проти матюків! Ну, не Інні ж Богохульській.
До чого такий закон може призвести? Ну, наприклад, до того, що будуть карати за «Путін-хуйло» чи за матюки на адресу приЗЕдента і його чуваків з чувіхами, пише Юрій Винничук на порталі Збруч.
Це навіть не смішно. Зате смішно, коли нардепка каже, що «українці ніколи не лаялись і не вживали лайку нижче пояса. Для України характерний абсолютно інший пантеїстичний (???) вимір лайки. Давайте повертатися. Хочете лаятись – лайтесь українською». І навела приклад, від якого аж мороз по шкірі: «Бодай би тебе когут копнув».
Баєчку про чистих і непорочних українців, які ніколи не лаялися, розповсюджує багато хто. Але це свідчить про дуже низький рівень інтелекту і не володіння жодною іноземною мовою.
Мушу ствердити, що українці таки лаялися, про що свідчать безліч фольклорних записів. Це і пісні, в яких вживають відомі веселі слова, і приказки, й анекдоти і навіть казки та легенди. Зараз майже всі ці етнографічні видання є у вільному доступі в інтернеті, й кожен може переконатися, що українці таки лаялися. Причому є зафіксовані непристойні пісеньки ще з 17-го сторіччя.
То як же ж бути з цими записами? А зі співомовками Степана Руданського? Там добрих пів сотні співомовок з матюками.
Інша хибна думка, що матюки нам принесли росіяни. Це, звичайно, приємно чути патріотичному українському вушкові, але дурниця, бо такі ж матюки, як і в нас, є у всіх слов’янських народів. Всі вони мають праслов’янське походження. А однак богомольські псевдопатріоти стоять на своєму: це все московити принесли. Як? І хорватам, і словенцям, і македонцям, і чорногорцям, і лужицьким сербам? І навіть кашубам? Адже фіксовані ці слова в історичних пам’ятках, коли ще жодних московитів на Заході й духу не було. Але невіри завше будуть наполягати на своїй тупості.
А те, що і Франко, і Гнатюк, і Чубинський, ба навіть Шевченко записали чимало фольклорного матеріалу з тією самою лайкою, ніхто ж не повірить, поки його носом у ту лайку не тицьнеш.
До речі, «блядь» у Середньовіччі вважалося цілком нормальним словом і означало «блуд». Навіть був відомий давньоукраїнський трактат «О блядствующих священниках». Там ішлося не про те, як духовні отці «блядували», а про те, що були єретиками.
В двотомнику Володимира Гнатюка, виданому в Ляйпцігу, зібрано саме сороміцький фольклор з усіма відомими словами. А також у публікаціях етнографа й антрополога Федора Вовка (1847–1918) у паризькому багатомовному річнику «Криптадії», що виходив у 1883–1911 роках і спеціялізувався на вивченні та поширенні сороміцького фольклору різних народів.
Бракує там лише однієї лайки. А саме «йоб твою мать» – бо це і є якраз тим матюком, який принесли росіяни. В одному з анекдотів українець нарікає: «Які ж ті, блядь, к@ц@пи матюкливі!» – маючи на увазі саме згадку про матір. Від цього й саме слово «матюк» пішло.
Всі ж інші слова не вважалися матюками. Звісно, їх непристойно було вживати в порядному товаристві, в родині чи загалом на людях. Але таки вживали. І на забавах часто під кінець співали сороміцькі пісні.
Московити справді були і є дуже матюкливі. Саме це фіксувало безліч чужоземних гостей, яким доводилося сидіти з московитами за одним столом. Вони жахалися тієї брудної лайки, яка звучала навіть з вуст жінок і дівчат, ба навіть дітей.
Але не росіяни ведуть перед в конструюванні лайливих словосплетінь, а серби. Наприклад, «їбав я твою маму на могилі твого батька».
Якщо б наші пуристи володіли іншими мовами, то відкрили б для себе страшну річ: лайливі слова звучать і в літературі, і у фільмах цілого світу. Звісно, при екранізації класики цього нема. Але в кримінальних польських, чеських, сербських фільмах – повно. І коли у нас «fuck» дублюють як «хай йому грець», то це звучить дико.
І ось парадокс. Я помітив істотну різницю між Україною та іншими європейськими країнами. У нас не матюкаються у фільмах, зате можуть вилаятися в громадському місці. А в Європі навпаки – лайка в кіно є, та публічно там дуже рідко хто матюкається.
Один полтавський видавець Ростислав Шевченко, якого ветерани АТО звинувачують у шахрайстві та привласненні коштів, видав книжку про матюки. Там можна прочитати неабияку маячню. Наприклад, що «піхва» – це предмет, куди пхали шаблю або меча, а не жіночий статевий орган. Жіночий статевий орган тут ні до чого. Його в давнину називали «лонь, лоно». Знавець просто сплутав піхву з піхвами. А «лоно» взагалі багатозначне: «лоно матері», «оболонь», «лоно природи»…
Але далі йде ще веселіша теорія: «З незапам’ятних часів погрожували словами “ось підожди”, коротше – “ось піжди”, у відповідь – “що ти на мене піждиш?”, “я тобі дам – піжди!” і т. д. Після бою зброю посилали в піхву, “ну її в піжду, хай піжде до свого часу”, важку зброю накривали піхвою або піждою. У сплячого могли потай зброю з піжди зпіждити, а роззброєний, у якого розпіждили зброю, не інакше, як розпіждяй».
Люблю таких саморобних мовознавців. Там ще і про «куй» можна почитати, але то вже не для мого почуття гумору.
Та вернімося до нашої богоугодної нардепки. Вона пропонує скласти повний список лайливих слів, навіть із зазначенням крапок чи інших графічних символів у ролі фігових листочків. І тут постає питання: чи повинні у цей священний список увійти й такі гарні слова, як «гівно» і «дупа»? Таж вони так щедро засіялися в нашій класичній літературі! Рідше вживалася «срака», але теж зайняла своє гідне місце.
Між іншим, тут треба копати глибше, бо до лайливих слів належать, до речі, й ті, через які банять на Фейсбуку. То що з ними робити? Наприклад, з таким висловлюванням Леся Мартовича: «Що в Галичинї Єврей образа а Ж#д ні, то в Російській Україні Ж#д образа а Єврей ні».
Не думаю, що за такий закон проголосують депутати, бо подібного закону нема ніде в цивілізованому світі. Але є ще Баришівський суд, а він у нас всесильний і всемогутній. Він здатен заборонити лайку, відмінити земне тяжіння і встановити в Україні вічне літо.
