Коли ще у 2014 році, після окупації та анексії Криму, в Україні говорили, що від результатів російсько-української конфронтації буде залежати вигляд майбутнього, багато хто на Заході ставився до таких думок із очевидним скепсисом. Війна Росії з Україною виглядала конфліктом на периферії вільного світу, у традиційній російській зоні впливу на пострадянському просторі. І як доля світу може залежати від того, чий прапор майорить над Луганськом чи Краматорськом? Навіть назви цих міст були відомі небагатьом на Заході, пише Віталій Портников на порталі Збруч.
Ніде правди діти, навіть до великого вторгнення Росії в Україну у світі поставилися хай як до масштабного, але все ж таки периферійного конфлікту – не тільки на Заході, але й у Пекіні. Що найголовніше – цей конфлікт не мав змінити самої розстановки сил. На Заході вважали, що якщо Україні вдасться відбити перші атаки, «санкції з пекла» примусять Кремль швидко замислитися про мир, а у Москві та Пекіні були впевнені у неминучості бліцкригу й перетворенню України на сателіт Росії, таку собі роздуту Білорусь.
Тепер, майже через два роки після початку великої війни, європейські політики і військові починають закликати готуватися до ймовірного конфлікту з Росією. У Москві говорять про неминучість протистояння із Заходом, а Сі Цзіньпін обговорює з Байденом не тільки Тайвань, але й Україну, і Близькій Схід. А чому?
А тому, що події розвиваються прогнозовано.
Це те, про що в Україні попереджали ще на початку війни – якщо конфлікт швидко не закінчити й Росію не зупинити, ця пухлина обовʼязково даватиме метастази. І ще. Й ще!
Україні вдалося відбити перші російські атаки й звільнити частину території від окупанта. Російська економіка вистояла під санкціями, а у Москві зрозуміли, що для виживання і стабільності потрібно остаточно відмовитися від Заходу й переключитися на Схід – такого навіть Радянський Союз не міг собі дозволити, бо ж не було «такого» Китаю. І Індії.
Читайте Віталій Портников: Питання життя і смерті
Кремль генерує конфлікти всюди, де тільки може, Близькій Схід – це тільки початок. Ситуація погіршується просто на очах. Іран все більш активно задіює свої проксі-армії й ризикує власним втручанням у конфлікти. Північна Корея офіційно відмовилася від ідеї воззʼєднання з Південною Кореєю, Ким Чен Ин навіть розпорядився зруйнувати Арку трьох принципів обʼєднання Батьківщини, яка знаменувала ідеї його дідуся. А це відкриває шлях до справжньої війни на Корейському півострові.
Отже, все тільки починається. А як закінчиться?
Якщо Сполученим Штатам вдасться подолати очевидну внутрішню кризу цінностей, не допустити тріумфу популізму й самоізоляції, сприяти успіху України й відновленню принципів міжнародного права, нам вдасться – хай і ціною великих конфліктів й сотень тисяч жертв – зберегти перспективу. Світ залишиться монополярним, тобто світом, де диктатури будуть змушені рахуватися з демократіями. Сполучені Штати як були, так і залишаться лідером вільного світу. Україна стане його частиною. Ненависть до Росії поступиться байдужості.
Якщо США будуть намагатися діяти так, щоб сприяти локалізації конфлікту на пострадянському просторі й знайти можливість для перемирʼя з Путіним, хай і за умови збереження економічного тиску на цю країну, головним бенефіціаром війни стане Китай, від якого залежатиме Росія. Світ стане фактично біполярним, розділеним між США і КНР, при цьому в Європі кордон вільного світу пройде точнісінько по кордонах України – або по лінії зіткнення російських і українських військ на нашій території.
Найближчими роками практично всім країнам доведеться визначитися, з яким світовим гегемоном повʼязані їхні плани на розвиток, чиї правила їм найбільш підходять. Американські і китайські військові альянси будуть створюватися у всіх регіонах світу, буде «американська» і «китайська» Африка, Азія, Тихоокеанській регіон, навіть Латинська Америка. Будуть створені всі умови для Третьої Світової війни, яку зупинятиме тільки наявність у сторін ядерної зброї.
Україна у цьому протистоянні – околиця й фортеця вільного світу.
Росія – околиця й фортеця Китаю на кордоні з Європою. Між двома колись близькими сусідами – цивілізаційне провалля, як між північчю і півднем Кореї. Ненависть буде тільки посилюватися з обох боків.
Якщо ж Росії вдасться перемогти у війні, втілити у життя – хоча б частково – химеру Путіна про відновлення імперії і дати поштовх євроскептикам і популістам, які будуть прагнути до відновлення «дружби» з Москвою, світ має шанси стати багатополярним, як про це і мріє російський диктатор. Тим більш це стане можливим, якщо Китай заплутається в тенетах економічних проблем і тайванської кризи, а США і весь Захід виглядатимуть пригніченими після невдачі й приниження в Україні (і не тільки).
У цьому світі буде відразу кілька важливих полюсів впливу – США і ЄС, Росія, Китай, згодом Індія та інші гравці. Демократія в такому світі виглядатиме одним з варіантів норми, а деякі формально демократичні країни будуть насправді популістськими диктатурами або анархіями. Серед цих країн буде й фрустрована Україна – те, що від нас залишиться, звичайно.
Українська влада буде маневрувати між різними полюсами й не гребувати навіть відновленням економічного й політичного впливу формально «ненависної» Росії – як це буває, можна подивитися на прикладі сучасної Грузії. Ну і, звичайно ж, між різними полюсами цього дивного світу будуть спалахувати регулярні гарячі конфлікти, а економічні війни стануть буденністю.
Не треба пояснювати, який варіант буде порятунком для всіх тих, хто хотів би прокинутися у кращому світі. Однак, потрапити в цей світ Заходу і нам разом з ним можна за однієї малесенької умови.
Треба захистити і врятувати Україну.
Читайте Віталій Портников: Проданий сміх
Comments are closed.