«Що більше країн буде сьогодні в антипутінській коаліції, що дієвішою буде допомога Україні й українцям, то більшою є ймовірність, що ми з вами ніколи не побачимо палаючу Метулу, розбомблену Кір’ят-Шмону, не розповідатимемо про те, як мешканці Кацрина огороджують вулиці свого міста протитанковими їжаками».
Це цитата зі статті «Пожежа війни», яку я через два місяці після нападу Росії на Україну написав для одного з ізраїльських івритомовних видань, пише Віталій Портников на порталі Збруч. Не буду приховувати – такі висновки тоді сприймалися в ізраїльському суспільстві як голос волаючого у пустелі.
Так, ізраїльтяни співчували Україні – приводів підтримувати Росію, з якої кілька разів у ХХ сторіччі приходила загроза знищення єврейської держави, у них не було. Та водночас вони сприймали війну України з Росією як дуже далеку війну, і вже точно не пов’язували її з безпекою самого Ізраїлю.
У тому тексті я намагався пояснити, що відродження Російської імперії, проти чого й бореться Україна, якраз і загрожуватиме інтересам самого Ізраїлю, бо Кремль відновить на Близькому Сході підходи Радянського Союзу. Але я помилився у часі, якого в Путіна не так вже й багато залишилося. Він бажає бути імператором – у набагато більш зрозумілій йому версії генерального секретаря – тут і тепер. І саме тому не грається у прихильність до Ізраїлю й навіть не намагається висловити співчуття з приводу невинних жертв. Йому більше не потрібно прикидатися тим, ким він ніколи не був.
Загалом вражає, як «бліцкриг ХАМАСу» схожий на «бліцкриг Росії».
Росія, яка нібито вважається державою, поводиться на захопленій території як класична терористична організація, її солдати вбивають і ґвалтують цивільних із незрозумілою сучасній людині ненавистю. А потім у Москві спростовують і знищення цивільних, і власні втрати від агресії. ХАМАС, який є класичною терористичною організацією, весь сенс існування якої – вбивства й тортури цивільних, організує (ймовірно, за допомогою терористичних держав) вдалу військову операцію з проривом кордону й парапланеристами. Звісно, жорстокі вбивства починаються негайно, як і спростування злочинів і масштабу втрат серед бойовиків. Так, ми живемо у небезпечну епоху, коли держави поводяться як терористичні організації, а терористичні організації опановують можливості справжніх держав. Як вижити у такому світі – ще той квест.
Читайте: Какао, цукор, ЗСУ. Як на Франківщині діти роблять патріотичні цукерки
Але аналогій між ХАМАСом і Росією насправді ще більше.
Обидва агресори апелюють насамперед до історії, тобто до власного її прочитання. Путін відмовляє українському народу у праві на існування, для нього Україна – «історична Росія», й те, що держава зі столицею у Києві існувала задовго до появи Москви й навіть Суздаля, його не переконує, навпаки, є додатковим доказом «спадкоємності».
Такий погляд на історію широко розповсюджений у російському суспільстві, ба більше – якогось іншого погляду там зараз просто немає, вододіл радше між тими, хто вважає за аморальне досягати «відновлення Росії» війною, і тими, хто вважає, що цього відновлення можна досягти тільки силою. Саме тому той, хто вважає інакше, з погляду прихильників війни не має права не тільки на проживання на «ісконной» території «історичної Росії», але й навіть на саме життя.
Ось що хотіли сказати російські солдати своїм жертвам у Бучі.
Але з точки зору лідерів ХАМАСу та їхніх прихильників євреї ще більше не мають ніякого права на життя в Ізраїлі – тобто на території вигаданої ще зухвалим римським імператором Адріаном «Палестини», бо є «європейськими окупантами» споконвічної арабської землі. Те, що євреї мають національну і державну спадщину на цій землі – що підтверджується не тільки сторінками Біблії, а й численними археологічними знахідками, – не справляє жодного враження не тільки на хамасівців, а й загалом на арабське суспільство Палестини. І такий погляд на історію широко розповсюджений у цьому суспільстві, ба більше – якогось іншого погляду там ніколи й не було.
Вододіл завжди був між тими, хто вважає за можливе досягти мети політичними засобами, і тими, хто вважає, що вигнати «окупантів» можна тільки силою. Саме тому той, хто вважає інакше, з погляду прихильників вигнання «окупантів» не має права не тільки на проживання на території «арабської Палестини», а й навіть на саме життя. Ось що хотіли сказати бойовики ХАМАСу своїм жертвам у Кфар-Азі й інших сплюндрованих місцях.
Обидві армії – чи банди – нападників упевнено реквізують спадщину Другої світової війни. У перші тижні нападу Росії на Україну широко розійшлася новина про загибель від російського обстрілу 96-річного харків’янина Бориса Романченка, колишнього в’язня кількох гітлерівських концтаборів. Що ж, бойовики ХАМАСу жорстоко вбили 90-річну мешканку кібуцу Кісуфім Джину Смятич, якій вдалося пережити Голокост у Європі. Але це не просто намагання довершити те, що не встигли зробити попередники сучасного зла.
Це ще й ревізія доброзичливості.
Борис Романченко жив у місті, мешканці якого ніколи не мали жодних негативних емоцій щодо росіян – навіть події 2014 року цього не змінили, у війні воліли звинувачувати Путіна, а не знайомих і родичів за близьким кордоном. І от Росія холоднокровно знищує і Харків, й інші міста та селища на сході і півдні нашої країни, демонструє, що вбиває не за погляди чи мову, а просто з бажання вбивати – ну й очистити територію.
Кібуци на кордоні з Газою – в одному з них жила Джина Смятич – завжди були притулком для людей ліберальних поглядів, які вважали, що потрібно шукати порозуміння з арабами, і голосували за ліві й центристські партії. Але хамасівців такі тонкощі не турбують, ба більше – євреї, які виступають за мир і компроміси, для них є просто небезпечними. Отже, вони з насолодою повідрубували їм голови. І ХАМАС, і Росія роблять це не тому, що не розуміють наслідків. Розуміють. Але як справжні вбивці вони не прагнуть нічого, крім нашої смерті.
Саме тому в сучасному світі більше не буде чужих війн.
Саме тому кожний конфлікт набуватиме екзистенційного характеру буквально за добу. Тому що це не війна за території і не просто війна за свободу власної країни.
Це питання життя і смерті у буквальному, абсолютно буквальному значенні цих слів. Ми або примусимо їх зупинитися (чи зможемо знищити їх) – або вони вб’ють нас усіх.
Вб’ють нас усіх.
