Різун – той, що називає себе Суворовим, – любить оповідати байку про те, як Сталін не вірив у заплановану німецьку війну з радянськими: через спостереження розвідки за чисельністю овець у контрольованих на той час Німеччиною країнах Європи – тих, де займаються вівчарством.
Такий собі хрестоматійний взірець розвідницької аналітики, що за красою логіки подібний на розгортання папороті, пише Тарас Прохасько у черговій авторській колонці на порталі Збруч.
Ланки міцно тримаються купно: територія велика – пройти її, навіть без особливого спротиву, неможливо за принципом «бліцкригу» – настане зима: буде дуже холодно, щоби могти щось робити на свіжому повітрі (наприклад, воювати, або просто просуватися вперед) – людей потрібно, отже, нормально одягнути – помічними у цих широтах можуть бути тільки кожухи і кожушки – а це вівці – для наступу кількох мільйонів потрібно кілька мільйонів здертих з овець шкір – розвідка доносила, що ніякої особливої активності у (як вони уміли висловлюватися) шкірзаготівлі не спостерігає.
Тож який наступ без кожухів? Це самогубство…
Сталін бував у Сибіру, навіть кілька разів утікав з сибірських місць позбавлення волі. А тому знав, що таке зима і холод. Правдоподібно, він зробив з цього кілька важливих висновків. Хоча би такий, що європейська цивілізація скерована на те, щоби холод якнайменше винищував людяність і працездатність, тому німці мали би дбати про утеплення своїх солдатів.
Читайте Тарас Прохасько: Життя зі стихією
Натомість зовсім інший висновок стосувався внутрішнього застосування – холод є найкращим союзником тиранії. Охолодження – це шлях до покори і знелюднення. Коли ж є стільки упокореного матеріалу, то про ефективність працездатності кожного зокрема можна вже не турбуватися.
Радянська система, з якої ми ще не цілком вилізли, розглядала холод як обов’язковий елемент абсолютної влади. Випробування, виховання, виправлення, гартування, покарання холодом органічно увійшло у всі базові інституції, в яких реалізувалися організаторські здатності держави, що за взірець усіх цих інституцій взяла сибірську каторгу. Холодно мало бути в лаґерях, у тюрмах, у бурах і карцерах, у сізо, у армії, у сільських школах і лікарнях, у поїздах, у фапах і клубах, у вбиральнях… Мерзнути – це заслужено і правильно. Тепло належиться тільки найдостойнішим.
Навіть наприкінці вісімдесятих радянські солдати цілу зиму потерпали від постійного холоду. Блага шинеля, картонні чоботи, спрані архаїчні підштанці, стерті фланелеві рукавиці на два пальці, в яких неможливо було робити хоч щось тонше. Замерзла бойова техніка. Тонесенькі коци у зимних казармах. Величезні намети у голому полі, які не могли навіть трохи зігрітися ні чавунною пічечкою, до якої завжди бракувало палива, ні диханням кількох десятків охолоджених тіл.
Читайте Тарас Прохасько: Аргументи для дипломатії
Не дивно, що на варті, де видавали знерухомлюючі кожухи, так солодко засиналося. У польових умовах замерзали не тільки зупа і чай, а й хліб. Дивно, але кожен ранок починався з огляду, на якому виявляли і конфісковували усі недозволені утеплення – светерки, шалики, якісь обмотки, індивідуальне зігрівання вважалося злочином проти ладу.
Обморожені руки мастили салідолом, на поверхні їжі утворювалася крига з комбіжиру. Це все ніяк не нагадувало радісних зимових малюночків у дитячих книжечках і підручниках. Попросту капут. Як потому ті нещасні німецькі солдати, яких вперше послали на війну у холодну зиму без кожушків.
Читайте Тарас Прохасько: Ми йдемо вперід…
Тепер, згадуючи такі речі, уявляю собі, що українська армія таки є. Завдяки новим матеріалам, з яких роблять військовий одяг у всіх холодних країнах світу. А передовсім тому, що – навіть тоді, коли про це замало подбали, – нікому із солдатів, як у стародавні часи, не боронять утеплюватися власним коштом і старанням. Масова змерзлість перестала бути чеснотою на вимогу.
Comments are closed.