Колись мені сподобалася назва фільму – мої ночі кращі від ваших днів. А з певного часу (відколи скінчилися десятиліття пригод і несамовитих карколомних бесід, коли втихло бажання порівнювати себе з іншими і найбагатшим джерелом інтелектуальних і духовних переживань стало споглядати в уяві вирвані фрагменти із заплутаної фільми недаремно змарнованого життя) вподобана фраза-девіз суттєво змінилася, ставши більш приватною, менш агресивною – мої ночі кращі від моїх днів.
Справжні націоналісти, мабуть, такого би не схвалили, бо, кажуть, це не цілком добре для здорового сну, а експериментів із здоров’ям вони не схвалюють, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Але я практикую свою методу. Вона чимось нагадує спосіб короткого сну Далі або сновидні флеші під час нічної варти. По-перше, багато чистої води перед сном. Зрозуміло, нащо. По-друге, часто забуваю заслонити досить зношені фіранки (вони присутні на фотографії вечірнього міста ще у альбомчику 1982 року, видавництво «Карпати»). А наш відрізок вулиці є, мабуть, найілюмінованішою ділянкою цього міста. По-третє, щойно кладуся до ліжка, починаю подумки проробляти кільканадцять зв’язок айкідо. Все це дає подвійний ефект – сон стає подібним на азбуку Морзе. Коли один і той самий мозок працює і як передавач, і як приймач. Потік крапок і тире, в який ти сам спочатку вкладаєш якесь повідомлення і відразу ж його виловлюєш. Після цілого дня неперервної послідовності тисяч дрібних рухів, які керуються якимись первинними частинами мозку, з’являється особлива втома, яка найбільше прагне неправильного відпочинку, що насичує розрядами так звані вищі зони.
Цього разу я мав померти. Не тільки мав, але й умирав. Умирав не так, як умирають смертельно хворі – роками чи тижнями, і не так, про що кажуть у новинах «смерть наступила миттєво». Це було конкретне умирання як акт, правдоподібно на кілька хвилин осмислених відчуттів, просте, послідовне і бездоганно прораховане – як барокова фуга, як невидимі зміни у яйці, вареному строго за секундоміром. Адже тільки смерть є у житті бездоганною (за винятком, звичайно, Богочоловіка).
Не можу сказати, що було якось зле. Але великому розливові цілковитої згоди перешкоджала одна загата. Одна кляуза рутини. Все навколо вже було приготовано до відходу. Мої речі і книжки хтось із близьких поскладав на купу, звільнивши різні шухляди і полички. Інші зсунули меблі, звільнивши великий простір на підлозі і застеливши його цератами. А я, відчуваючи, як голова все більше стискається, ніби під дією петлі, що затягується закручуванням за допомогою звичайної палиці, не переймався нічим великим, крім того, що щодня. Треба було встигнути за кілька хвилин доварити зупу, викласти ліки на вечір і на ранок, щось переставити, щось полити, щось сховати на своє місце, а щось – викласти, щоби про нього знали і не забули ті, котрі залишаться у цьому триванні далі, ще на якийсь час.
Вже наприкінці я згадав про те, що багато років здавалося мені найсуттєвішим, те, заради чого можна з радістю витримувати все, що здається тимчасовим. Подумав, що ніхто не знає, де захований ключик від маленького подорожнього сейфика, в якому я від пізнього дитинства складав клаптики паперу із нотатками про своє життя, ідеї, задуми, спогади. Які – я так думав до вмирання – колись розшифрую і перетворю на трошки гарні оповісті.
Коли нарешті з’явився син, якому я міг би пояснити, як знайти ключ – до речі, чомусь син не той, про якого можна було би подумати з першого разу – я вже не зміг ні сказати словами, ні показати жестом, як треба зняти із завіс накривку клавіатури старого фортепіана, скласти розслаблену кисть, пропхати її всередину попри ліву стінку і підтягнути ключ пальцем із скритої полички під струнами.
Світ почав тяжко і гучно дихати. А у тому суцільному ритмі виростала тонка і пронизлива, наче вібрація камертона, ясність подряпини «еврики», на якій трималася пляма спокою. Ні цей ключ, ні цей сейф, ні ці нотатки насправді нікому не потрібні. Ніхто не зможе скористатися тим, що було мені паперовою опорою тим часом, коли я, практикуючи щось інше, відкладав свої дні на найкращі ночі. Тай добре.
Звичайно, збудився за мить до найцікавішого. Звичайно, заснув знову. Звичайно, у наступному сні убив якогось нестерпного напасника власними руками. Звичайно, навіть не хочу знати, як це все можна грамотно потрактувати.
