Добре, може бути якийсь симбіоз – це всі знають зі школи. Якісь гриби тримаються за якісь дерева, добре і одним, і іншим.
А може бути вірусологія. Це вже зовсім інше. Віруси – не гриби, вони поводять себе так, як нам усім доведеться поводитися у відповідності до того, як поводять себе віруси. Вірусологія – найголовніша наука прийдешніх часів, котрі вже насправді прийшли, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.
Вірусологія – це наука про наші стосунки з Росією. Віруси – це життя і робота на майже текстовому рівні. Віруси приходять у якусь клітину і попросту вписують себе на генетичний текст клітини, у яку вони зайшли. Потім вони зникають як матеріальна одиниця – їх нема, бо вони стають фраґментами мене, мого генетичного коду. Потім наступає момент, коли мені зле. Відповідно вірусам – добре. Їхні коди, записані на моєму геномі, десь поміж тим, що важливо для мене, починають активізуватися. І вони роблять самих себе із моїх матеріалів. І тоді вириваються крізь мої оболонки, пробиваючи і таким чином убиваючи їх. Росія – це вірус. Убивчий і заразний. І кожен з нас інфікований цим вірусом. Як гепатитом або ще чимось дивним.
Читайте: Тарас Прохасько: Концентричні кола наближення
Ключовою фразою до розуміння Росії є неофіційно культивований там постулат про поганість. Вони кажуть, що найнебезпечнішими людьми є ті, які вдають із себе доброго. Росіяни вірять, що доброта – до пори до часу. І не важко створити такі умови, коли нібито найдобріша людина не стала звіром. Тому краще довіряти тим, хто свого звіра не ховає. Росія тваринна. Вона знає, що усі погані. І вона прагне це доказати якнайшвидше.
Уся стратегія Росії полягає в тому, щоби зневажити будь-що, що прагне бути ліпшим, що вірить у совість, у людяність, у сором. Зневажити заради того, щоби самому почуватися природно – мовляв, усі такі. Усім для того, щоби відчути своє існування, треба потоптати, знищити, опустити. Опущені – це неповторна російська інституція.
Росіянам потрібно нищити. Нищити ландшафти, людей, стосунки, ситуації. Це вірусологія. Стаючи собою, вириваєшся із чийогось коду, пробиваєш чиїсь оболонки і не розумієш – пощо. За хвилю доводиться знову кудись влізати, бо власного буття нема.
Російський вірус страшний, бо ефективний. Зараження тотальне. Імунітет вибірковий. У нас хворих багато. І через цю хворобу українців так тягне до Росії. Росія мила, бо вона, по-перше, пропонує бути звіриною. По-друге, дозволяє українцям, яким це миле, почуватися все ж ліпшими – на тлі росіян не мусиш аж так старатися бути людиною, бо на їхньому тлі навіть лєцтий українець – людина.
Але український потяг до Росії пригадує ту історію про Сократа, що з курвами. Коли Сократ багато всього розповідав своїм учням, а раптом з’явилися жінки легкої поведінки. І учні попрощалися на сьогодні із Сократом, і пішли за тими жінками. Хтось потім запитав у мудреця – ну, що, ти ж таке говорив, а лишився ні з чим. Нормально, сказав Сократ. Я їх тягну догори, а жінки пропонують вниз. Донизу котитися завжди легше, природніше.
Читайте: Тарас Прохасько: Побічні ефекти становлення
А ми з них, з цих рускіх, так насміхалися… З їхньої вічної імітації Заходу, з їхнього анальфабетизму, з якоїсь несуразності. Як вони не могли нічого зрозуміти і повторити, якими вони є поганенькими макіявелістами, як вони нічого таки й не зрозуміли. Як віруси, які не можуть осягнути вірусології…
Шкода лиш, що всі ті, що трохи далі від нас, вважають нас закономірною Росією, бо ми заражені. Вони ще не розуміють, що вірус передається усіма способами. Від вірусу не захистить ніяка честь і доблесть. Росія прийде у невидимій формі, як гепатит. Вона не відчепиться. Це на роки, на десятиліття. І не знати, як визволитися від тієї Росії, коли вона – як вірус – записана на твоєму генетичному коді.
Читайте: Тарас Прохасько: …і ніч іде…
У моєму дитинстві, у моїх краях процвітав один химерний міф. Такий собі суперстрах. Вважалося, що росіянки дуже небезпечні. Вони охоче дають, але уміють так затиснути, що вже нікуди не подінешся, мусиш її брати. Тотальна вірусологія.
