Погляд

Дім, де завжди чекають. Життя у Залучанському дитячому будинку-інтернаті

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Майже через кожні вихідні франківські волонтери їздять у Залучанський дитячий будинок-інтернат, що в Снятинському районі. Везуть дітям подарунки, а найголовніше – свою любов та увагу. Минулої суботи разом з ними відправився й «Репортер».

З Франківська у Залучанський дитбудинок їдемо разом з волонтерами БО «Українська благодійницька мережа». Пакуємо багажник винайманого буса памперсами, одягом та іншим необхідним і вирушаємо на Снятинщину. Дорогою волонтери ніби морально готують до візиту тих, хто їде вперше (разом з нами ще двоє людей), та заочно знайомлять майже з кожним вихованцем інтернату.

DSC_1669

Гостей у дитбудинку люблять і завжди чекають

У Залучанському будинку живуть діти з найважчими фізичними та психічними вадами. Таких спеціалізованих закладів у країні лише п’ять.

«Насправді боятися їх не треба, – каже волонтерка Оля Пітулей. – Діти тебе самі поведуть. Я, коли вперше поїхала, то зрозуміла, що хочу приїжджати ще. Зараз усі вони – мої друзі».

Про те, що волонтерів тут люб­лять і чекають, зрозуміла одразу ж, ступивши на поріг закладу. Десь з другого поверху почулися радісні та невиразні крики: «Ва-а-асиль! Оля-аа!». Справді – волонтери Василь Футерко та Оля Пітулей тут часті гості.

У великому залі на другому поверсі зібралося з десяток дітей. Зустріч була радісною. Усі щасливі, вітаються, тиснуть руки, обій­маються. Аж розгубилася, коли ціла компанія налетіла й на мене – почали знайомитися. Імен не розбереш, треба перепитувати, почуваєшся ніяково.

Хлопця у синій спортивній футболці звати Ігор. У нього ДЦП. Щось жваво пояснює, показує на зуби. Ледве згадала: дорогою волонтер Оксана Сорока розповідала – віднедавна запровадила практику, що дітям почали чистити зуби. Вона стоматолог. Приїздила минулого разу з колегою і майже всім вихованцям перечистили ротову порожнину. Розповідала вона й за цього Ігоря, мовляв, її помічник…

Маленька Таня, дівчинка із синдромом Дауна, бере за руку і веде від кімнати до кімнати. Робить таку собі мовчазну, але ней­мовірно емоційну екскурсію, яка вартує тисячі слів. Підводить до кожного ліжечка з малечею. Хтось лежить, хтось сидить скручений, кричить або посміхається. Дівчинка майже кожного гладить по руці або по голівці.

Треба пробувати фотографувати. Спалахи побачила Іра – у неї деформована голова, вона не чує і не говорить. Жестами показує, аби сфотографувала її та показала фото. Потім Іра підходила фотографуватися ще разів зо 20.

IMG_5272

У концертному залі симпатична дівчинка Віка по черзі заплітає волонтерок – то Наталю Пасічняк, то Христю Буту. Віка не розмовляє, хоча дуже намагається. Зробивши зачіску, дівчинка прикладає долоньку до свого личка – це означає, що вийшло гарно.

Знову підходить Ігор, дуже хоче привернути увагу до себе, намагається щось розказати. Бачить, що цього разу його розуміють, піднімає великий палець, мовляв, клас – тішиться.

З волонтеркою Наталею заходимо у, напевно, найсвітлішу тутешню кімнату. Тут є телевізор і гарно пахне. У дівчини Алли минулого тижня був день народження і волонтери подарували їй нові парфуми. Алла має на підвіконні цілу колекцію флаконів – її щодня кроплять іншим запахом.

Гостям зрадів Сергій. Його ліжко одразу біля Алиного. Голосно розказує, що Гриць зламав пульт. Наталя хвалить його сорочку, той сором’язливо опускає очі. Не відпускає її руки, коли та хоче піти до інших дітей.

DSC_1565

Сергій міцно стиснув руку волонтерки Олі Пітулей. Не хоче, аби вона йшла

Дуже затишна та творча кімната в Уляни та Яни. В Уляни недорозвинуті кінцівки, проте дівчина дуже гарно малює – тримаючи пензлика ротом! Яна вишиває. У неї легка розумова відсталість. Дівчата допомагають одна одній.

В інвалідному візку серед залу сидить Сашко. Хлопець постійно посміхається і може годинами розповідати про коней. Говорить погано, але зрозуміти можна. Навіть допомагає перекладати Ігоря, коли той знову з’являється, аби розказати якусь важливу новину.

Сашко просить підвезти до його кімнати – хоче показати колекцію іграшкових коней. Він живе з малим Дімою. Той якраз «юзає» планшет, який привезли волонтери, але відволікається, аби допомогти дістати з полиці Сашкових коней.

IMG_5284

Сашко знає про коней все. Має цілу колекцію іграшкових скакунів і мріє покататися на справжньому

Перебираємо. Найбільший і найкрасивіший – то Глорія, чорний – Блек, білий у чорні цятки – Яблучко, коричневий – Каштан. Сашко розповідає, що то англійська порода, то степові, а то ще якийсь.

Справжнього коня Сашко бачив, але не катався. Дуже мріє. А ще мріє поїхати до Нью-Йорка та побачити статую Свободи, про яку читав у книжці.

Певно найголосніша жителька цього закладу – маленька Дарина. Вона командирським тоном кричить на Ігоря та Дмитра, аби не чіпали її телефон, просить відвезти її до Насті, а потім до Василя.

На першому поверсі – легші діти. Окремо хлопці, окремо дів­чата. Останні саме у відпочинковому залі. Хоча важко його так назвати – якось порожньо і сіро, лише лінолеум на підлозі та стільці попід стіну. Зо два десятки дівчат махають руками, підходять, гладять за руку, обіймають.

IMG_5411

З котроїсь кімнати гучно лунає весільна музика. У моряцькій кімнаті, бо розмальована на морську тематику, сидить кілька хлопців і дивляться чиєсь весілля намаленькому планшеті.

Серед усіх вирізняється Василь. Він тут ніби за старшого, хлопці його слухають. Василь навіть одягнув свій святковий піджак до приїзду гостей. Розказує, що дуже любить дивитися весілля, знає всі звичаї та пісні.

На підлозі біля ліжка несміливо дивиться симпатичний хлопець, навіть схожий на якогось актора – це Славко. Так і слова не вимовив, бо засоромився. У нього деформовані кінцівки, а пересувається він, повзаючи на руках.

Приходить знайомитися малий Іванко. Показує на перебинтовану голову – дісталося від котрогось з хлопців – випадково. У візку приїздить Стас. Питає, чи привезли йому флешку, аби музику закачати. Розказує, що недавно з дідом говорив, який живе у Росії. З рідних у нього – лише дід.

До Франківська поверталася якась щаслива, стискаючи в руці подаровану Сашком іграшку з його колекції. Згадувала його посмішку і думала, як втілити хоч одну його мрію в життя – покататися на коні.

Обов’язково поїду ще.

Для тих, хто хоче допомогти:

Одержувач: БО «Українська благодійницька мережа»

Код 36498142

ІФФ ПАТ «ПриватБанк»

МФО 336677, рахунок № 26001060399676

Призначення платежу: благодійна допомога

або картка ПриватБанку № 5169 3324 0170 9194

Деталі можна дізнатися за телефонами: 067 340-53-63, 050 338-99-94 – Ольга Пітулей.

Фото Андрія Мельника

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів: