Невдахи

Кількість невдах навколо зашкалює та вражає. Їх так багато, що іноді здається, що ти попав до імперії «Попандос». У царство, де здавна сформувався цивілізаційний набір для невдах. Де стали класикою їхні культурні коди. Де освіта дає невдахам дипломи того ж взірця, що й успішним людям. Де мистецтво усіма творами співчуває тим, хто ні на що не здатен: кіношні й літературні персонажі-невдахи завжди симпатичні й завжди «жертви системи»…

Для дипломованих невдах придумана спеціальна назва – інтелігенція. Для недипломованих придуманий спеціальний напій – світле порошкове пиво. Справжній невдаха здатний випити неймовірну кількість цієї гидоти. Дивно, але інтелігенція його теж дудлить.

Уже первісні люди знали: невдаха небезпечний для племені. Вони відали, що енергетика лузера перекидається на нормальних людей. Тому лідери печерних гомо сапієнс думали над тим, як відігнати невдах подалі від м’яса та зброї. Якнайдалі від жінок. Спочатку невдахи просто отримували великою палицею по голові і ногою нижче спини. Потім з’явились перші паростки гуманізму. Жінки ставали на захист тих невдах, які здавались їм нешкідливими і прикольними. Якщо ж і цих невдах били палицею, то жінки плакали. Тоді лідери первісної людності, які не виносили жіночих істерик, придумали загадки.

Ритуал відбувався десь так: після усіх випробувань на силу та витривалість шаман ставив хлопчика у «священне коло» і випробовував його на кмітливість. Починали з легких відомих загадок, а закінчували новими та секретними. «Годуй мене, і я житиму. Дай мені напитися, і я помру. Хто може таке сказати?» – запитував шаман. Кандидат відповідав «вогонь», і плем’я гучними криками вітало нового воїна.

У сучасному суспільстві роль відбіркових загадок відіграють тестові системи. Передусім ті, якими вимірюють IQ. Зріла й розвинута громада не може дозволити собі такої розкоші, як відсутність фільтрів для відбраковки. Цим суспільство відразу вказує не-вдахам їхнє місце під сонцем. Але для вітчизняного менталітету ця технологія відбраковування людського матеріалу видається надто жорсткою. У нас люблять страждальців. Також: пустостраждальців, дурностраждальців і тупостраждальців. Наші люди аплодують битим по голові. Сильно биті викликають захоплення. Це ж мученики! Ті ж, хто не дав себе бити, опиняються під підозрою. Всіх били, а ти не хочеш? Шо за понти?

«Вічні двійочники» навколо нас горді й борзі, з нахабними та вічно ображеними пиками. Вони не хочуть відходити на соціальне узбіччя. Навпаки, користуючись відсутністю ефективних соціальних фільтрів, вони досягають найвищих рівнів соціальної значимості. Вони оточують себе такими самими невстигаючими. Командами агресивно відсталих. Вони оточують казани з м’ясом і не підпускають до них інших. Це вони придумали, що їсти м’ясо шкідливо і втовкмачують це успішним людям. У раціонально організованих суспільствах лузерів відганяють від м’ясних казанів і «кар’єрних ліфтів» у тринадцятирічному віці. У нас – гладять по голівці та за певну суму зараховують до престижних навчальних закладів.

Чому у нас не встановлена загальносуспільна система інтелектуального тестування? Тому що суспільством керують ті, хто симпатичний невдахам. Кумири тих, хто не хоче чи не може бути успішним, цікавим, самодостатнім. Тому що наша культура пропонує нам не дивуватися успіхам бадьорих і розумних, а плакати над химерними долями різних лінивих покручів. Система кланово‑родинної безвідповідальності вперто не віддає невдах органам фільтрації. Зрештою, маси невдах – це ж не просто маси невдах. Це ще й електорат. Найбільш придатний для технік зомбування, а тому неймовірно цінний. Золото, а не електорат. Чому б не дати такому електоратові кілька шматочків м’яса? Щоби було що запивати порошковим пивом.