Є люди, які уникають звичайного. В них на звичайне алергія. Як тільки вони бачать звичайну людину у звичайній ситуації, в них на шкірі з’являється висип. Але таких направду незвичайних людей дуже мало. Як правило, навколо нас ходять зовсім не вони, а звичайні імітатори алергії на звичайність. Цих аферистів, які постійно переконують нас, що від звичайного у них крутить у носі, можна поділити на декілька категорій.
Перша – професійні романтики. Їх є багато різновидів, від екзальтованих жіночок, які кумед-но підстрибують і верещать, коли чують звичайне динамічне слово з трьох літер, до босоногих «хвілософів»-перипатетиків* (часто-густо з банальними кандидатськими дисертаціями), які роками (вліт-ку) мандрують горами і долами, презирливо відкидаючи саму можливість працювати на звичайній університетській кафедрі. Як правило, це романтичне презирство має своїм джерелом або задавнений алкоголізм (у 85 %), або ж фатальну неспроможність «хвілософа» прочитати нормальну лекцію чи в якийсь інший спосіб зацікавити студентів.
Зате «на природі» заглиблений у мовчання «перипатетик» викликає екстаз тих молодих людей, для яких солом’яний бриль, дикуватий погляд і немиті ноги є незапереч-ними свідченнями якоїсь там вищої і просвітленої «справжності». Якщо ж того «романтика» звідкілясь вигнали (наприклад, за те, що крав у співробітників гроші), то його рейтинг сягає Говерли. Про його «мучення за правдоньку» розповідають леген-ди, а п’яне мурмотіння записують на диктофони для просвітлення наступних поколінь. «Романтики» сильно вболівають за рідний край, але окрім самого вболівання зробити нічого не здатні. Українці так ведуться на професійних романтиків, що одного з них навіть обрали президентом. Після того співвітчизників з дикуватим поглядом і немитими ногами відчутно побільшало.
Друга категорія – молоді просунуті офісні менеджери. Прочитавши кілька книжок з назвами «Як за тиждень стати мільйонером» і «Сто сім способів досягнути успіху», вони починають зневажати такі банальні речі, як вітання при зустрічах, витирання рук після їжі і носіння капелюху взимку. Мовляв, з першої десятки списку «Форбз» капелюха носить лише Абрамович і то тільки на Чукотці. Тому серед просунутих офіс-менед-жерів багато хворих на менінгіт. Якщо ж уважно придивитись до менеджерського прошарку українських «білих комірців», то ми помітимо не просто окремі випадки, а цілу епідемію офісно-лідерського менінгіту.
Особливо важко переносять це захворювання жіночки. До чоловічого менінгітного прагнення замінити білий комірець на «золотий» у жінок додається менін-гітне прагнення бути одночасно гламурними і чемно допомагати батькам на городі. Це, зазвичай, закінчується тим, що на городах все з’їдають мурахи, а від місцевого гламуру тхне помідорною розсадою. Після того, коли поразка стає очевидною, жіночки замовляють у ресторанах горілку і після першої самостійно випитої півлітри частково виліковуються.
Третя категорія – «вільні художники». Як відомо, аби бути справжнім вільним художником, зовсім не обов’язково вміти малювати. Більше того, спеціалісти з іміджмейкерства взагалі не радять сучасним художникам малювати. Малювання для вільного художника – це ознака відстою, банальщини і заблуканості. Достатньо розповісти журналістам про свої принципи малювання. Якщо ж якийсь газетяр раптом поцікавиться: «А ви можете показати ваші роботи?», то справжній вільний художник відповість: «Роботи вам показуватиме бикота, а я курую трендсеттерські практики».
Четверта категорія – «прибульці». Вони відвідують наш загумінок виключно на півдорозі з Лондона до Стамбула або транзитом з Парижа до Бангкока. Вони розповідають про кохання до екзотичних мулаток і споживання стегна антилопи. При тому вони одягнуті у місцевий секонд-генд, придбаний десь на вулиці Ребета. Неспівпадіння зеленого «верху» з червоним «низом» прибульці пояснюють закордонним словом «вінтаж» і ніколи не платять за себе в кафе. Виясняти деталі їхніх мандрівок не рекомендується. Від того прибульці впадають у сіру меланхолію і кажуть: «Старий, всі ті міста в мене вже переплутались. Вони всі такі однакові…». Наступного ранку після розмови ви зустрічаєте їх у забігайлівці за склянкою порошкового пива. Вони вас уже не впізнають.
І після того ви, нарешті, повер-таєтесь до усього звичайного та банального з виглядом рембран-дтівського блудного сина.
* Перипатетик – грец. peripatetikos, той, що прогулюється. Слово виникло на основі легенди про те, що грецький філософ Арістотель викладав своїм учням філософію під час прогулянок.
