Як опанувати владу в Івано-Франківську і при цьому отримати задоволення Олег Головенський Попри «бурхливі події» в Івано-Франківському політикумі, які квінтесенціонують в міськраді, якщо відкинути сірі масовку та статистів, знаковими явищами в нашій провінційній політтусні є «мер-Анушкевичус» і «Громадський форум». Знаковими, але не досконалими.
Про інших місцевих «сумних клоунів від політики» — Бачкура, Івасютина, «смішних клоунів» типу Стасюка, Коцаби, та про «нетонучих» вічного номенклатурника Шкутяка і екс?секретаря обкому КПРС з ідеології (сьогодні головного обласного БЮТівця) Шлемка, і т.?п. — не сьогодні.
«Громадський форум» (і йому подібні), при очевидно добрій організації та ресурсній базі, насправді є проектом примітивним. Підміна понять — суть їх філософії. Коли головний форумчанин Ю.?Соловей говорить про «інтереси громади», а сам відбирає рекреаційні (згідно з генпланом) землі міста під банальне житлове будівництво, то де тут не те що Вічність, а хоча б те правдиве «дбання про інтереси громади»? Не можна збудувати нічого навіть тимчасового на основі підміни понять. Жага накопичення завжди приводить до розчарування (в кінці шляху), тільки альтруїзм насолоджує Абсолютно (також в кінці Шляху).
Всі проекти типу «Громадського Форуму» приречені. Розчарування завжди буде результатом їх діяльності. Розчарування настане безперечно. Бо насправді ці духовно-дрібні проекти мають за мету опанування влади для того, щоб в старих добрих традиціях «швиденько накрасти і втікти» або ж довго і «чесно» заробляти, використовуючи владу як інструмент. Їх розчарування може бути двох типів. Перший — вони так і не опанували владу і тому розчаровані. Другий — вони отримали владу, накрали («чесно» заробили), ще вкрали, і ще заробили, ще… І, нарешті, зрозуміли, що займалися чимось безсенсовним, не вартим зусиль та напруження. Бо Прагматизм — це стіна на шляху до віднайдення Сенсу.
Тільки та організація, яка зможе піднятися над раціональним, матеріальним, зануритися «в Ніщо», яка поставить метою діяльності духовне, ідеальне — здатна наблизитися до Сенсу. І, відповідно, принести задоволення своїм членам.
Чи варто творити нові, більш технологічні (чи більш цинічні) «Громадські Форуми»? На моє переконання — ні, якщо ставити цілі не примітивно-накопичувального (владно-майнового) формату. Організації в стилі «Громадського форуму» розвалюються при поділі перших отриманих (або запланованих і не отриманих) дивідендів. Найдовший час існування таких формацій — сім років (психологічна закономірність). Далі або розвал, або докорінне переформатування зі зміною спонсорів та дійових осіб. Довше можуть існувати тільки організації, що засновані на Вічних Цінностях. То чи варто бавитися в тимчасове і хитке?
Отже: Що робити? — Відповідь: Ставити правильні цілі. Для початку.
Демократія — хаотична. Феодалізм — структурований. «Феодальне суспільство мінус кріпацтво», як і «антика мінус рабство» — очевидно вершини організації суспільства останнього часу людської раси. Тут панували Краса і Гармонія. Естетика. А не зручність і економність. Майстри тоді були Майстрами. А не наладчиками верстатів з числовим і програмним управлінням.
Сучасний світ, де панує «демократія як безособистісна диктатура» не зовсім «час» і для мера-Анушкевичуса. Він, впертий вовк-одинак і «візантієць», був би більш ефективним керівником у феодальному суспільстві. Підміна понять притаманна і йому. Бо коли він говорить про пошук компромісу, то має на увазі виключно «компроміс» в значенні «повна капітуляція опонента». І не інакше. Навіть не усвідомлюючи (щиро) цієї підміни. Але він ближчий до Сенсу, бо для нього саме «Влада як Абсолют» (а не інструмент крадіння і накопичення) і є Сенсом. Абсолютні речі (даруйте за тавтологію) ближчі до Абсолюту. Це Шлях Вверх. Хоча тільки його перші і хиткі непевні сходинки, що можуть провалити вниз. Прагнення ж тимчасового (тілесного) успіху — шлях відверто протилежний — вниз. В час вселенського піару та іміджмейкерства Воля прагнучого влади, на жаль, має бути підкріплена не міцним Духовним фундаментом, а виключно обманом і ресурсами. Інакше вибори не виграєш. Виграє той, хто краще обдурить електорат. Хто краще зіграє роль. «Мета виправдовує засоби». Так було і так, наразі, є.
Але час цей проходить. В лицарському феодалізмі ключовою була Особистість, її Воля та Харизма, отримані під час прямого контакту?спілкування з громадою. В епоху демократії ключовими є інструктори: спічрайтери-іміджмейкери і посередники: спецслужби і ЗМІ. Іміджмейкери жартують, що можуть зробити президента із мавпи при достатньому ресурсі.
В античному чи феодальному суспільстві до влади готували з дитинства. Розповідали, що таке Правда, Справедливість, Сенс. В демократичному суспільстві, де «шофер може стати президентом», сенс подрібнішав. Яка мета може бути в будівельника чи начальниці ЖЕКу, що волею партсписку стали депутатами міськради? «Накрасти і втекти»! Чи може в них мета у владі бути Універсальною? Дуже сумнівно. Про існування іншої мотивації вони навіть не здогадуються.
Той громадсько-політичний стан, який ми маємо в окремо взятому Івано-Франківську, закінчиться тоді, коли знайдеться перший політик (організація), який (яка) зрозуміє, що сучасне суспільство вступило в епоху постмодернізму. Суспільство цікавить насправді не дешеві хліб і ковбаса, про які тільки й говорять політики, а — видовища, естетика, Гра. Як ніколи. Більше, ніж в Римі. Той, хто базою своєї діяльності візьме не тимчасове задоволення, а Універсальні цінності, Красу і Гармонію, той, хто це зрозуміє першим і зреалізує в проект, обійде і таке явище як «Громадський Форум» (легко) і мера-Анушкевичуса (в боротьбі).
Час просто вимагає, як в 1917?му році, «організації нового типу». Вона може частково користуватися тими ж методами, що і діючі проекти, але мету повинна ставити не одномоментну і егоїстичну, а ідеалістичну і вічну. Направду, «фундамент визначає надбудову» (тут Ленін був правий, хоч і мав на увазі зовсім інше).
Майбутнє за «красивими», «химерними» (підвал-«Химера» — перша, хоч і не зовсім вдала, але «ластівка», яка виникла не запроектовано засновниками, а «сама по собі») проектами, що базуються на Духовних (не в значенні національних і фольклорних!) цінностях.
Естетика вища етики. Гра цікавіша за працю. Прагматичне, раціональне — тимчасове. Духовне, ірраціональне — вічне. Тільки осягнувши це, можна привнести в політику (в тому числі і провінційну) щось нове. Що зацікавить «краян» і головне принесе креаторам «естетичних проектів» в результаті не розчарування, а задоволення. Такий проект у всеукраїнському масштабі був би проривним, але наразі виглядає нереальним. Його можна починати тільки з регіонів.
А починати треба із спілкування з блаженними послушниками монастирів, споживачами галюциногенних грибів, письменниками-метафізиками, алкоголіками-художниками, клієнтами психлікарні, спорт-екстремалами, ветеранами спецслужб… Тільки вони можуть наштовхнути на небанальне. Розпізнати естетичне. Відкинути раціональне.
Великі речі не можуть мати за мету тілесне. Велике неможливе в ім’я гектарів чи квадратних метрів, кар’єри чи «успіху», неможливе навіть в ім’я «європейських стандартів» чи добробуту. Велике можливе тільки в ім’я Бога, Творця, Великого Архітектора Всесвіту, Нірвани, Ісуса, Аллаха. «Кожному своє» називання при тій самій суті…
Comments are closed.