На звичному тлі довгого й безплідного сну розуму поміж Сяном і Доном, останні тижні в Україні виділились яскравим, просто феєричним спалахом пришелепкуватості. Щоб не сказати – ідіотизму. Його демонстрували як окремі особи різного рівня публічності, так і широкі народні маси

23-й Книжковий Форум зібрав у Львові різних людей з різних країв та країн. Знайомства, зустрічі старих знайомих, довгі бесіди на літніх майданчиках та під склепіннями старовинних пивниць за кавою, пивом або й чимось міцнішим

“У контексті допису варто сказати вдячне слово на адресу Леся Подерв’янського, батька сучасного українського реал-мовлення. Без його, без перебільшення, фундаментальних «наративних мозаїк» вуличної мови 80-90-их років, наш теперішній бойовий лексикон був би безнадійно провінційним, відсталим і беззубим.”.

Існує дофіґа різних маній. Хтось боїться мікробів і тричі на день протирає квартиру спиртом. Хтось, зустрівши на вулиці чорнооку жінку, біжить до церкви або до ворожки знімати пристріт. А хтось переконаний, що навколо повно ворожих агентів.

Китаєць знав, що їде землями, яким судилися зміни. Він знав, що тутешня людність подалася на заробітки, залишаючи своїх дітей на старих і сусідів, що невдовзі у тутешні міста і села прийдуть діти інших народів і не факт, що найрозумніші і найпрацьовитіші.

Є теми, які постійно нависають над тобою, а ти їх відправляєш кудись подалі. Й не тому, що вони неприємні, а тому, що нібито не на часі. Але стається щось таке, що тебе провокує. І починаєш писати.

Час іде, а розбурхані обивателі й далі теревенять про стилістику стінних розписів. Не місто, а мистецтвознавча конференція.

Одеса цього року майже дійшла до кліматичного рекорду. Опівдні 7 серпня стовпчик термомет­ра на південному вікні доповз до 50 і вичерпав закладені розробниками можливості. Спекотний серпанок став густішати, небо затягнули хмари

Історія України останніх 20 років найкраще описується за допомогою анекдотів. Починати раджу з того, в котрому слони вказують летючим напилкам неправильний напрям. Згадали? Ага, саме той. Там в кінці анекдоту один слон запитує в іншого: «Навіщо ти їм неправильний південь показав?». А інший відповідає: «А нафіґа на одному півдні стільки напилків?».

Вони виникають раптово, не питаючи дозволу. Приходять зранку, сідають на фотель і мовчать. Іноді поскрипують дверцятами книжкової шафи та підсовують пожовтілі вирізки з газет. Серед них і мої старі статті. Гортаю вирізки: «Країна казок», «Курдуплики», «Проституція як усесвіт». Остання починається замальовкою нон-фікшн.

Шостого липня світ щасливо заповз до нової ери — виробники запустили гру Pokemon GO. Перед цією величною подією відступили на другий план усі поточні війни і переворот у Туреччині, космічні запуски і виборча компанія у США, заяви нової британської прем’єрки, чергове здешевлення нафти та навіть, у що взагалі важко повірити, нове відверте селфі Кім Кардаш’ян, за яке донька адвоката отримала аж сімсот тисяч доларів.

Якщо кострубаті виконавці-заробітчани не заважають звуками, віддалено подібними до музики, то на франківській «сотці» ще можна зависнути на добрій каві. Роки йдуть, а кава все ще залишається тим знаковим атрибутом, що відрізняє приналежних до міського трибу життя.

Печально й смішно водночас спостерігати за реставраторами мильних бульбашок. Наприклад, за колишнім українським міністром зовнішніх справ, який вчить Олександра Квасневського, що й як потрібно казати про європейські перспективи України

Brexit не зруйнував ЄС. Він повернув Європу до реальності: хто не встигає, той програв.

Ми домовилися вважати історичне лайно скарбами минулого. Ми домовилися, що народ у нас мудрий і працьовитий. Ми домовилися не називати війну війною, а зрадників зрадниками. Ми домовилися, що можуть бути революції без завершення, герої без перемог і перемоги без здобутків. Нарешті, ми домовилися, що у нас є майбутнє