Історик, публіцист, професор Українського Католицького університету, член Несторівської групи Ярослав Грицак у своєму блозі на NV.UA розмірковує про соцмережі, дух революції і роль віри.
Що нам робити з Ісусом Христом?
Питання звучить наївно і смішно. Це як якщо б муха, як писав Клайв Льюїс, що сидить на слоні, запитала: “Що мені робити з цим слоном?”
Але життя повертає це питання на порядок денний. Декілька тижнів тому Марк Цукерберг опублікував революційний маніфест, в якому проголосив бажання і готовність змінити світ. Створений ним Фейсбук об’єднав 2 млрд людей. Це більше, ніж будь‑яка християнська церква. І Фейсбук, стверджує Цукерберг, зіграє ключову роль у формуванні глобальної спільноти, здатної протистояти будь-яким викликам.
Маніфест можна було б розглядати всерйоз. Якби Фейсбук, по‑перше, дійсно був лише спільнотою. Зараз це велика корпорація, яка заробляє величезні гроші на рекламі. А корпораціям погано вдаються революції.
По-друге, всі знають, яку роль Фейсбук і Твіттер зіграли під час арабської весни. Роль була істотною. Але не вирішальною. Як зауважив один з медійних аналітиків: “You cannot twitter revolution”. Твіттер чи Фейсбук можуть поширювати революційний дух, а не створювати його. Революції повстають з надії. І роблять їх ті, хто заради надії готовий жертвувати, думаючи про цінності, а не про ціну. СЕО на таку роль не підходять.
По-третє, дух революції може вигоріти, переходячи з Фейсбуку чи Твіттера в реальний режим. Крах тієї ж арабської весни — сумне підтвердження.
Професор Гебрайского університету в Єрусалимі Ювал Ной Харарі, автор двох світових бестселерів Sapiens. Коротка історія людства і Deus Homo. Коротка історія майбутнього, сформулював свій скепсис щодо маніфесту Цукерберга так: “Коли я хворий лежу в своєму ліжку в Ізраїлі, мої приятелі з Каліфорнії можуть спілкуватися зі мною, але не принесуть мені суп”.
І тут ми повертаємося до Клайва Льюїса. Автомобіль, писав він, сконструйований так, що заводиться лише з допомогою бензину, не приймаючи інше паливо. Те ж саме і з нами: ми створені Богом так, щоб енергію, необхідну для своєї життєдіяльності, черпали від нього. Диявол спокушає: мовляв, ми самі є богами, самі можемо створити силою свого розуму рай на землі. Але поки що виходить безперервний ряд бідності, воєн, рабства, що називається людською історією.
Навіть найрозумніший проект революційного перевлаштування світу зазнає поразки, якщо не врахує, що зло — не тільки навколо, але і всередині нас. Той, хто нагадує про ці прості речі, ризикує бути висміяним. Віра в Бога, кажуть нам, смішна. Вона для примітивів і лицемірів. Лешек Колаковський у відповідь на це говорив, що висміювання — спосіб нехтування тими, чия думка та образ життя відрізняється від загальноприйнятих. “Ісус смішний для тих, хто втратив почуття гумору, тобто дистанцію до себе і свого мислення”,— писав він.
Ісуса, твердив Колаковський, не можна викинути з нашої культури. Більше того: його відсутність загрожує смертю європейської цивілізації.
Можливо, Цукерберг правий: спільнота Фейсбуку більша за християнську. Але вірна й інша статистика: кількість віруючих в нашому світі постправди не знижується, а зростає. Виняток — Європа. Це єдиний континент, де секуляризм перемагає. Якщо так, то чи не є сучасна криза ЄС емпіричним підтвердженням того, що говорив Колаковський? Чи не тому Європа відчуває брак солідарності, оскільки заправляє свою машину не бензином, а молоком?
Спроба відтворити солідарність без віри — те саме, що спробувати зібрати космічну ракету з деталей трактора. Знайомі священики кажуть, що ніколи не відчували такого чистого християнства, як на Євромайдані, особливо в ту ніч, коли очікували на атаку. Розумію: цей стан винятковий, народжений небезпекою. Але ми втрачаємо це відчуття. Більшість з нас зараз і не атеїсти, і не віруючі. А банальні агностики — ті, хто визнає, що Бог є, але не має ніякого відношення до нашого життя тут і зараз.
Я не хочу висміювати атеїстів. Нагадаю: Льюїс теж колись був атеїстом, а чи був Колаковський віруючим — досі таємниця. Також не закликаю всіх ставати ідельними християнами, оскільки сам, скільки не намагаюся, не можу ніяк.
Мій намір інший і простіший: дайте Христу шанс зробити його роботу. Без цього революція не буде реальною. І жоден Твіттер чи Фейсбук тут не зроблять дива.
…
Колонка опублікована в журналі Новое Время від 07 квітня 2017 року.
Comments are closed.